ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2014 року Справа № 922/5030/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Харченко В.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 14.01.2014 та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 у справі № 922/5030/13 господарського суду Харківської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"докомунального підприємства "Харківські теплові мережі"простягнення 56 980 219, 93 грн.,за участю представниківпозивача:Єфременко О.О.,відповідачів:не з'явились,
В С Т А Н О В И В :
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з позовом до комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про стягнення 56 980 219, 93 грн., з яких: 47 428 133, 10 грн. основного боргу, 250 071, 38 грн. інфляційних втрат, 4 202 155, 20 грн. 3% річних, 1 779 890, 93 грн. пені, 3 319 969, 32 грн. 7% штрафу, у зв'язку з порушенням строків оплати природного газу за договором № 06/11-15ТЕ купівлі-продажу природного газу від 29.09.2011.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.01.2014, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2014, позов частково задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 47 428 133, 10 грн. основного боргу, 4 202 155, 20 грн. 3% річних, 250 071, 38 грн. інфляційних втрат, 471 435, 64 грн. 7% штрафу, 252 744, 51 грн. пені та 68 820, 00 грн. витрат з оплати судового збору; в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями в частині відмови у стягненні 1 157 146, 42 грн. пені та 2 848 533, 68 грн. 7% штрафу, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на помилковість висновків судів щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, передбаченої договором.
Переглянувши в порядку касаційного провадження оскаржені судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2011 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (покупцем) був укладений договір № 06/11-15ТЕ купівлі-продажу природного газу.
Відповідно до п. 2.1 договору, продавець передає покупцю з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 1 153 550 куб. м.
Згідно з п. 3.3. договору, передача газу продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється відповідним актом приймання-передачі газу.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору повивач поставив протягом червня-серпня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 47 428 133, 10 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.06.2012 на суму 12 468 654, 53 грн., від 31.07.2012 на суму 14 648 734,37 грн., від 31.08.2012 на суму 20 310 744, 20 грн., підписаними та скріпленими печатками підприємств сторін без зауважень. Проте відповідач за поставлений газ не розрахувався.
З огляду на викладене вище та приймаючи до уваги факт визнання основного боргу відповідачем, суди обох інстанцій, на підставі ст.ст. 525, 526, 530, 610 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на корись позивача 47 428 133, 10 грн. основного боргу.
Крім цього, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 250 071, 38 грн. інфляційних втрат та 4 202 155, 20 грн. 3 % річних за весь час прострочення сплати боргу в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача передбачених договором штрафних санкцій, а саме 1 779 890, 93 грн. пені та 3 319 969, 32 грн. 7% штрафу, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про їх обґрунтованість, та водночас, про наявність підстав для їх зменшення на підставі ст. 233 Господарського кодексу України.
Саме цей висновок судів оспорюється позивачем в касаційному порядку.
Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з викладеними в касаційній скарзі доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права та вважає обґрунтованим висновок судів про наявність достатніх підстав для зменшення у даному випадку розміру пені та штрафу, з огляду на таке.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" є організацією по виробництву, транспортуванню, розподілу та реалізації теплової енергії усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства. Фінансування підприємства відповідача здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, за рахунок бюджетних коштів. Чинні тарифи не підвищуються, а різниця в тарифах відповідачу не виплачується. Тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному, зокрема, відсутністю платежів різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво. Станом на 01.11.2013 сума заборгованості державного бюджету на покриття збитків, викликаних невідповідністю чинних тарифів фактичним витратам підприємства становить 811,9 млн. грн.
Станом на 01.12.2013 загальна сума заборгованості за теплову енергію складає 1196,4 млн. грн., у тому числі заборгованість населення 683,9 млн. грн., бюджетних установ 308,9 млн. грн., госпрозрахункових підприємств 76,9 млн. грн., заборгованість місцевого бюджету з компенсації субсидій та пільг 126,6 млн. грн.
Важкий фінансовий стан підприємства відповідача також підтверджується балансом підприємства станом на 30.09.2013, у якому відображені збитки підприємства. Сума збитків на початок 2013 року становила 304 млн. грн., а станом на 30.09.2013 збільшилася до 675,5 млн. грн.
Таким чином, висновки судів про наявність у даному випадку виняткових підстав для зменшення розміру неустойки достеменно підтверджуються матеріалами справи.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має також узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.
Сервіси для юристів