Постанова ВГСУ від 10.06.2015 року у справі №923/1792/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 923/1792/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівАкулової Н.В., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани"на рішення та постановуГосподарського суду Херсонської області від 22.01.2015 Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015у справі№ 923/1792/14Господарського судуХерсонської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Агро"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани"простягнення 682171,44 грнза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Денисюк В.Г., дов. від 13.12.2014;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 у справі №923/1792/14 (суддя Немченко Л.М.) позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шевченко В.В., судді - Головей В.М., Ярош А.І.) рішення Господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 у справі №923/1792/14 частково скасовано. Пункт 2 резолютивної частини викладено в наступній редакції: "2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани" (74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Леніна, буд. 22 кв. 7, ідентифікаційний код 31289433) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Агро": 660727,00 грн - боргу, 30791,25 грн - інфляційних витрат, 4870,50 грн - 3% річних та 13927,76 грн - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору за подання позову". В іншій частині рішення Господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 у справі №923/1792/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) 06.10.2014 укладений договір купівлі-продажу № 06/10/14, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця сою в кількості 168,77 т, а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.1 договору).

Продавець зобов'язаний у повному обсязі передати Покупцеві товар та забезпечити останнього такими документами: рахунком-фактурою, видатковою і податковою накладними (п. 3.1 договору).

Згідно п. 4.2 договору, загальна вартість товару, який продається становить 860727,00 грн (5100,00 грн за 1 т, з ПДВ).

Покупець здійснює оплату за фактом відвантаження (п. 4.3 договору).

Судами попередніх інстанцій досліджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, оскільки передав, а відповідач прийняв сою в кількості 168,77 т (як визначено п. 2.2.2 договору), загальною вартістю 860727,00 грн (п. 4.2 договору), про що свідчить підписана та скріплена печатками обох сторін без будь-яких зауважень щодо кількості та якості отриманого товару видаткова накладна від 06.10.2014 № РН-0000011 на суму 860727,00 грн, довіреність відповідача на отримання сої від 06.10.2014 № 11 та податкова накладна від 06.10.2014 № 3/2 на суму 860727,00 грн.

Позивачем, в свою чергу, виставлений відповідачеві рахунок від 06.10.2014 № СФ-0000011 на суму 860727,00 грн для здійснення оплати отриманого останнім товару, однак відповідач розрахувався частково в сумі 200000,00 грн внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 660727,00 грн, яка, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не спростована належними засобами доказування.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності визначився про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу.

Що стосується заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних, то як місцевий господарський суд так і суд апеляційної інстанції керуючись ст. 625 ЦК України дійшли висновку про обґрунтованість заявлених вимог, проте суд першої інстанції при прийнятті рішення не звернув уваги на заяву позивача про збільшення позовних вимог (а.с. 46-52) та розглянув справу без врахування зазначеної заяви.

Апеляційний господарський суд, враховуючи повноваження, надані ст. 99, 101 ГПК України, здійснив перегляд рішення в апеляційному порядку з урахуванням наведеної заяви позивача.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).