Постанова ВГСУ від 10.06.2015 року у справі №908/4837/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 908/4837/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор"на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015у справі№ 908/4837/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Амстор"доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"провизнання кредитного договору недійснимза участю представників сторін:

позивача: Ладан О.М., дов. від 25.02.2015 б/н

відповідача: Рухлін І.О., дов. від 20.12.2012 № 09-32/1561

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Амстор" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання недійсним Кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 76 від 07.09.2007.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.11.2014 у справі № 908/4837/14 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" направлено для розгляду за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 908/4837/14 (суддя Васильченко Т.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Тарасенко К.В., суддів Тищенко О.В., Іоннікової І.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у справі № 908/4837/14 повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що прийняті судові рішення стосуються прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор", яке не було залучене до участі у справі. Також скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм ст. 61 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 549, 1056-1 Цивільного кодексу України, оскільки умовами кредитного договору встановлено подвійну відповідальність позичальника за порушення грошового зобов'язання та право банку в односторонньому порядку змінювати фіксовану процентну ставку.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на касаційну скаргу, в якому відповідач просив оскаржувані судові рішення залиши в силі та відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 07.09.2007 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, найменування якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - банк, відповідач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" (далі - позичальник, позивач) було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 76 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 234836014,83 рублів, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором. Повернення кредиту у формі невідновлювальної кредитної лінії повинно здійснюватися позичальником частинами у відповідності до встановленого графіку (п. 2.1 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень № 76/19-4 від 31.03.2014).

Пунктом 2.2 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень № 76/16-10 від 31.05.2013 визначено, що уінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 29.12.2015.

Як передбачено п. 3.2 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень № 76/15-35 від 12.12.2012 та № 76/16-10 від 31.05.2013, проценти за користування кредитом нараховуються банком виходячи із процентної ставки у розмірі 12,65 % річних та при розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 у році.

Згідно із п. 3.4 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень № 76/15-35 від 12.12.2012 та № 76/16-10 від 31.05.2013, у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту, встановленого п.п. 2.1, 2.2 договору, позичальник надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка зазначена в договорі як дата виконання зобов'язань до дати виконання такого зобов'язання, проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у розмірі 15,65 процентів річних.

Пунктом 6.1 кредитного договору сторони погодили, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення та нараховується щоденно.

Предметом позову у справі є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" про визнання вищевказаного кредитного договору недійсним.

Обґрунтовуючи підстави недійсності кредитного договору позивач посилається на те, що договором передбачено подвійну відповідальність для позичальника за порушення грошового зобов'язання у вигляді процентів за неправомірне користування коштами та пені, що на думку позивача є подвійною пенею та прямо суперечить нормам ст. 61 Конституції України. Крім цього, позивач вказує на те, що передбачена п. 3.4 кредитного договору умова щодо збільшення процентної ставки є нікчемною в силу приписів ст. 1056-1 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу України про позику, якщо інше не встановлено параграфом 2 гл. 71 Цивільного кодексу України і не випливає із суті кредитного договору.