Постанова ВГСУ від 10.06.2014 року у справі №910/19082/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року Справа № 910/19082/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачаСидоренко А.С. - довіреність від 18.04.2014 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на постановувід 11.03.2014 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/19082/13 господарського суду м. Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" провизнання договору недійсним В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2013 р. ПАТ "Полтаваобленерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до НАК "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору № 2640 на купівлю - продажу природного газу, укладеного 29.09.2011 року між сторонами, посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та статтю 231 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір з боку НАК "Нафтогаз України" підписаний особою, яка не мала права його підписувати, а також зазначаючи, що відповідачем були нав'язані штрафні санкції та встановлені у договорі положення щодо стягнення з позивача крім заборгованості, пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також за прострочення понад 30 днів додатково штрафу у розмірі 7 % від суми простроченого платежу, що суперечить законодавству.

У відзиві на позовну заяву НАК "Нафтогаз України" просила відмовити у її задоволенні вказуючи, що як вбачається з довіреності від 28.12.2011 р. № 14-281 НАК "Нафтогаз України" в особі голови правління, який діяв на підставі статуту Компанії, було уповноважено першого заступника голови правління ОСОБА_5, серед іншого підписувати будь - які угоди (договори, контракти), тобто доводи позивача щодо відсутності повноважень у представника Компанії на підписання спірного договору є безпідставним, а правочин з боку НАК "Нафтогаз України" укладений уповноваженою на це особою.

Відповідач також посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011, вказував на те, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду м. Києва від 05.11.2013 р. (суддя Стасюк С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог встановивши обставини стосовно підписання договору з боку відповідача уповноваженою особою, здійснення правочину за волевиявленням обох сторін та законодавчо передбаченої можливості одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені.

За апеляційною скаргою ПАТ "Полтаваобленерго" Київський апеляційний господарський суд (судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М., Корсакова Г.В.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 05.11.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 11.03.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "Полтаваобленерго" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу природного газу № 2640 від 29.09.2011 р., укладеного між сторонами, задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, статті 61 Конституції України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України.

Скаржник вважає помилковим висновок судів щодо відповідності чинному законодавству пункту 7.2 спірного договору, який встановлює подвійну відповідальність позивача за несвоєчасну оплату поставленого природного газу у вигляді пені розміром подвійної облікової ставки НБУ та штрафу у розмірі 7 % від суми простроченого платежу у випадку прострочення оплати понад 30 днів, оскільки як вважає скаржник на нього покладена відповідальність, яка застосовується лише за невиконання негрошових зобов'язань, а зі змісту оспорюваного договору зобов'язання позивача є грошовими. Крім того, як зазначав заявник касаційної скарги, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"можливість одночасного нарахування штрафу та пені не передбачена.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 29.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" (покупець) було укладено договір на купівлю - продаж природного газу № 2640, яким сторонами було погоджено наступне:

- продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 року році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (пункт 1.1 договору);

- газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (пункт 1.2. договору);

- продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 151819 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (пункт 2.1. договору);

- приймання - передачі газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3. договору);

- ціна за 1000 куб.м. газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1 309,20 грн. (пункт 5.2. договору);

- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1. договору).

Предметом спору у даній справі є вимога ПАТ "Полтаваобленерго" про визнання недійсним договору на купівлю - продаж природного газу № 2640 від 29.09.2011 р., з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, з огляду на підписання вказаного договору з боку продавця - НАК "Нафтогаз України" неуповноваженою особою.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 вказаного Кодексу).

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що з тексту спірного договору вбачається, що від імені НАК "Нафтогаз України" договір підписаний першим заступником голови правління ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від 24.12.2010 року № 14-250, виданої Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в особі голови правління, який діяв на підставі статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".