ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2014 року Справа № 903/998/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Маневицьке лісове господарство"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014у справі№ 903/998/13Господарського суду Волинської областіза позовомПриватного підприємства "Алекс-Сервіс"доДержавного підприємства "Маневицьке лісове господарство"простягнення 534286,93 грн.за участю представників: позивачаСуржко О.І., дов. від 17.10.2013відповідачаПіддубний О.О., дов. від 18.04.2014, Приймаченко А.О., дов. від 02.06.2014
ВСТАНОВИВ:
26 вересня 2013 року Приватне підприємство "Алекс-Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" 534286,93 грн., в тому числі 75000 грн. штрафу за невиконання зобов'язань, 459099,09 грн. плати за користування чужими коштами та 187,84 грн. збитків від інфляції (в редакції пояснень від 09.12.2013, а.с.59), посилаючись на порушення відповідачем обумовлених договором строків перерахування коштів та на припис статей 526, 536, 549, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач відхилив позовні вимоги, зазначивши, що договір про розстрочення, на умовах якого ґрунтуються позовні вимоги, укладено щодо заборгованості, яка підлягала стягненню у порядку, встановленому для виконання судових рішень без вирішення питання про розстрочення заборгованості в судовому порядку, а, відтак, зміст договору про розстрочення суперечить чинному законодавству та не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що передбачає можливість визнання його недійсним з ініціативи суду; станом на 21.09.2013 року судове рішення виконано повністю в добровільному порядку шляхом сплати 838264,26 грн., у зв'язку з чим припинено виконавче провадження.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.12.2013 року (суддя Сур'як О.Г.) позов задоволено; з відповідача стягнуто на користь позивача 534286,93 грн., в тому числі 75000 грн. штрафу за невиконання зобов'язань, 459099,09 грн. плати за користування чужими коштами та 187,84 грн. інфляційних нарахувань, 10685,75 грн. судових витрат; повернуто позивачу з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року (судді: Дужич С.П. - головуючий, Мамченко Ю.А., Саврій В.А.) рішення місцевого господарського суду частково скасовано в частині стягнення штрафу та оплати за користування чужими коштами; в цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 74250 грн. штрафу за порушення графіку перерахування коштів та 241178,70 грн. коштів за користування коштами позивача; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Державне підприємство "Маневицьке лісове господарство"; ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним укладений сторонами справи договір про погашення заборгованості від 23.10.2012 та відмовити у задоволенні вимог позивача. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про невірне застосування апеляційним судом статті 121 Господарського процесуального кодексу України при оцінці відповідності змісту зазначеного договору вимогам чинного законодавства.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, як безпідставні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Як встановлено господарським судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області по справі № 5004/876/12 від 07 серпня 2012 року задоволено позов Приватного підприиємства "Алекс-Сервіс" про стягнення з Державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" 821827,71 грн., з яких 740 801,82 грн. боргу, 738,86 грн. інфляційних втрат, 19 402,34 грн. 3% річних, 60 884,69 грн. пені, а також 16 436,55 грн. судового збору; 21 серпня 2012 року на виконання даного рішення господарським судом видано наказ № 5004/876/12-1.
23 жовтня 2012 року, Приватним підприємством "Алекс-Сервіс" як стягувачем та Державним підприємством "Маневицьке лісове господарство" як боржником укладено Договір про погашення заборгованості, згідно з умовами якого позивач надає відповідачу розстрочку у погашенні суми боргу у розмірі 746434,47 грн., стягнутої за рішенням Господарського суду Волинської області від 07 серпня 2012 року, у справі № 5004/876/12, погашення якої за пунктом 2.2. Договору здійснюється рівними частинами щомісячно по 100000,00 грн., починаючи з 10 листопада 2012 року до 10 червня 2013 року. Згідно з пунктом 3.3 цього Договору, у випадку порушення відповідачем графіку сплати позивач вправі призупинити дію пункту 2.2 Договору, пред'явити до виконання судовий наказ по господарській справі № 5004/876/12 до виконання, застосувавши одночасно санкції, зазначені в пунктах 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 Договору. Розділом 4 Договору про погашення заборгованості від 23 жовтня 2012 року сторони встановили відповідальність за порушення умов його виконання, тобто за несвоєчасне перерахування коштів, а саме: - за пунктом 4.3 Договору, у випадку порушення строків перерахування коштів зазначених в пункті 2.2 Договору на строк до 10 календарних днів відповідач сплачує штраф в розмірі 10 % від суми, що підлягає до оплати, а у випадку порушення строків перерахування коштів зазначених в пункті 2.2 Договору на строк понад 10 календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 15 % від суми, що підлягає до оплати(пункт 4.4 Договору) За пунктом 4.5 Договору, за порушення порядку перерахування коштів, передбаченого пунктом 2.2 Договору або при невиконанні вимог державного виконавця щодо виконання рішення Господарського суду Волинської області від 07 серпня 2012 року по справі № 5004/876/12, відповідач сплачує позивачу 0,25% від суми боргу за кожен день затримки платежу, що є платою за користування чужими грошовими коштами (відповідно до статей 536, 625 Цивільного кодексу України), з застосуванням діючого на той момент індексу інфляції.
Судами також встановлено, що 25 березня 2013 року у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за заявою позивача, як стягувача, від 21 березня 2013 року постановою ВДВС Маневицького РУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 37420230 по виконанню наказу Господарського суду Волинської області № 5004/876/12-1 від 21 серпня 2012 року про стягнення з відповідача на користь позивача 821827,71 грн. заборгованості та 16463,55 грн. судових витрат, накладено арешт на майно боржника у межах цієї суми. 10 жовтня 2013 року у зв'язку зі сплатою відповідачем на користь позивача 838264,26 грн., що підтверджено довідкою ВДВС Маневицького РУЮ №03-14/5921 від 22 жовтня 2013 року, постановою державного виконавця закінчено виконавче провадження ВП № 37420230 та припинено чинність арешту на майно боржника.
Приватне підприємство "Алекс-Сервіс" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" 534286,93 грн., в тому числі 75000,00 грн. - штрафу за невиконання зобов'язань, 459099,09 грн. плати за користування чужими грошовими коштами та 187,84 грн. інфляційних нарахувань на підставі договору про погашення заборгованості від 23 жовтня 2012 року за період з листопада 2012 по серпень 2013 року.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд вказав, що наявність судового рішення про задоволення вимог позивача не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не виключає настання наслідків, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України; домовленість сторін щодо порядку погашення заборгованості за чинним зобов'язанням відповідає принципу свободи договору та не суперечить положенням чинного законодавства; розрахунок штрафу, плати за користування чужими коштами та матеріальних втрат внаслідок інфляційних процесів є законним та обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для недійсності договору та дійсності зобов'язальних правовідносин сторін, що були предметом судового розгляду, вказав, натомість, що у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження за постановою ВДВС Маневицького РУЮ ВП № 37420230 по виконанню наказу Господарського суду Волинської області № 5004/876/12-1 від 21 серпня 2012 року, з цього числа призупинено дію графіку погашення коштів, а стягнення коштів з відповідача відбувалося в межах процедури виконавчого провадження; відтак, обов'язок сплати за користування чужими коштами у обумовленому договором розмірі існував у відповідача з 10 листопада 2012 року по 21 березня 2013 року. Також апеляційний суд вказав на невірно визначену базу нарахування штрафних санкцій, без врахування сплаченої відповідачем 27 листопада 2012 року суми 5000 грн.
Судова колегія відзначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; передбачені главою 50 Цивільного кодексу України підстави припинення зобов'язання не містять такої підстави як прийняття судового рішення про стягнення суми невиконаного зобов'язання. Закон України "Про виконавче провадження" унормовує процес та порядок виконання судового рішення засобами державного примусу, відтак, стаття 121 Господарського процесуального кодексу України та стаття 36 Закону України "Про виконавче провадження", на які посилається відповідач, не стосуються регулювання зобов'язальних правовідносин сторін, а регламентують дії сторін виконавчого провадження та державного виконавця в межах виконання судового рішення.
У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; статтями 6, 627 цього Кодексу встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але йому не суперечать.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договірні зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України). За змістом частин 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.
Згідно з статтею 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, слід враховувати, що за змістом частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України неможливим є нарахування процентів на неустойку, а також нарахування неустойки за прострочення сплати неустойки.
За правилами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зі змісту статей 546, 549 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України вбачається, що правова штрафу не є тотожною визначенню зобов'язання, наведеного у статті 509 Цивільного кодексу України, позаяк штрафні санкції віднесено до одного з видів забезпечення виконання зобов'язання, сум, які учасник господарських відносини зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Таким чином, штраф носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер, виходить за межі еквівалентного обміну між сторонами зобов'язання на визначених законодавством та договором умовах.
Із прийняттям судового рішення про стягнення заборгованості, за яким стягнуто, зокрема, неустойку (пеню), правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася (відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 року № 905/909/13-г).
Сервіси для юристів