Постанова ВГСУ від 10.04.2014 року у справі №5021/1407/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року Справа № 5021/1407/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В.розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 28.01.14

у справі№5021/1407/12господарського судуСумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"простягнення сумиза участю представників від:позивачаЄфременко О.О. (дов. від 08.01.13)відповідачаПилипенко О.В. (дов. від 02.01.04)

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 27601713,98 грн. боргу, 246279,26 грн. інфляційних втрат, 2244888,70 грн. пені, 573731,95 грн. 3% річних. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про купівлю-продаж природного газу від 30.09.11 №14/2279/11.

Справа розглядалася судами неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.13 справа направлена на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 224488,70 грн. пені, 573731,95 грн. 3% річних та 246279,26 грн. інфляційних втрат за порушення дисципліни розрахунків.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.11.13 (суддя Зайцева І.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2244888,72 грн. пені, 246279,26 грн. інфляційних витрат, 800084,04 грн. 3% річних.

За результатом апеляційного перегляду справи Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Черленяк М.І., суддів: Бондаренко В.П., Ільїн О.В.) 28.01.14 прийняв постанову, якою рішення скасував, в позові відмовив з посиланням на те, що обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами наданих послуг за договором, а саме, від дати складання акту приймання-передачі природного газу.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.14, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення залишити без змін з посиланням на порушення апеляційним судом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.09.11 між сторонами по даній справі був укладений договір №14/2279/11 про купівлю-продаж природного газу, відповідно до умов якого (п.1.1 договору) позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 4 кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а відповідач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах договору.

Порядок та умови передачі газу визначені розділом 3 договору. Зокрема, п.3.3 цього розділу встановлено, що приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі, а п.3.4 встановлено порядок підписання таких актів та зазначено, що акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що в період жовтень-грудень 2011 року, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ обсягом 30870,279 тис.куб.м на загальну суму 43685096,24 грн. (акти приймання-передачі природного газу від 17.10.11, 31.10.11, 30.11.11, 31.12.11). Даний факт не спростовується відповідачем.

Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Предметом розгляду були вимоги про стягнення з відповідача 2244888,72 грн. пені, 246279,26 грн. інфляційних витрат та 800084,04 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд такі позовні вимоги задовольнив, оскільки перевірив нараховані суми та визнав їх обґрунтованими, а відтак, стягнув з відповідача пеню у розмірі 2244888,72 грн., інфляційні витрати в сумі 246279,26 грн. та 3% річних в розмірі

800084,04 грн.

Втім, з таким висновком не погодився апеляційний суд, який в позові відмовив, пославшись на те, що відповідач не є таким, що прострочив своє зобов'язання за договором, оскільки обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за договором, а саме, від дати складання акту приймання-передачі природного газу, а зважаючи на те, що саме з вини позивача такі акти були підписані та направлені на адресу відповідача несвоєчасно, відповідач і не зміг здійснити розрахунки у передбачені договором строки.

Колегія судів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційним судом порушені вимоги ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими під час нового розгляду справи.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України вказував, що судам слід врахувати, що спірним договором, зокрема, п.6.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі природного газу до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу. Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. Посилання на затримки в оформленні актів приймання-передачі газу також не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п.6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.

Всупереч зазначеним вказівкам, апеляційний суд відмовив у позові, скасувавши рішення суду першої інстанції яким вони були враховані.

Разом з тим, рішення місцевого господарського суду також не може бути залишене без змін, оскільки судом не враховане та не розглянуте клопотання відповідача про зменшення неустойки (а.с. 126, т.1), не розглянуті та не оцінені докази, на які посилався відповідач в його обґрунтування, що є порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України. Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги приписи Постанови Кабінету Міністрів України № 517 від 11.06.12, якою затверджено порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Також слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,