Постанова ВГСУ від 10.02.2016 року у справі №905/49/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 905/49/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сіваш Агро" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року у справі № 905/49/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сіваш Агро" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 156 645,48 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати одержаного у квітні - травні 2014 року та липні 2014 року товару на підставі договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції від 26.03.2014 року № ПФ26/03-4 та видаткових накладних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.08.2015 року (судді: Левшина Я.О., Макарова Ю.В., Філімонова О.Ю.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року (судді: Мартюхіна Н.О., Агапов О.Л., Геза Т.Д.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь відповідача заборгованість в сумі 156 645,48 грн.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 26.03.2014 року між ТОВ НВФ "Агросвіт" в особі Південної філії (продавець) та ТОВ "Сіваш Агро" (покупець) укладено договір поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № ПФ26/03-4, за умовами якого продавець зобов'язався здійснити постачання товарів безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції покупцю/виробникові такої сільськогосподарської продукції, а саме: насіння, засоби захисту рослин, добрива, який покупець зобов'язується прийняти та оплатити відповідно до п. 1.2. цього договору на умовах, що вказуються сторонами в доповненнях.

Загальна кількість товару, "еквівалент ціни товару", "погоджений курс", асортимент, ціна, строки поставки, оплати та умови оплати товару, що постачаються за даним договором, визначаються сторонами на кожну окрему партію товару у доповненнях до нього (п.1.2. договору).

За умовами п. 3.1. договору ціна товару, що постачається продавцем вказується сторонами в доповненнях до даного договору і визначається сторонами як "тверда ціна" та "попередня ціна".

Відповідно до п. 4.1. договору покупець зобов'язується оплатити прийнятий ним товар в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, в строки встановлені в доповненнях до цього договору. Сторони за окремим доповненням до цього договору можуть вибрати іншу форму оплати за переданий товар.

Пунктами 4.2-4.4 договору визначено, що у разі прийняття покупцем товару, що не вказаний в доповненнях до цього договору, покупець тим самим надає свою згоду щодо ціни, кількості та асортименту прийнятого ним товару зазначеної в видатковій накладній.

Покупець оплачує товар, що був прийнятий ним, згідно з п. 2.5 даного договору, в строк, що указано в останньому доповненні до цього договору.

При перерахуванні коштів на розрахунковий рахунок продавця, покупець зобов'язується вказати в призначенні платежу, згідно якого договору здійснюється платіж з зазначенням дати та № доповнення. В разі відсутності таких реквізитів, продавець самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення існуючих зобов'язань покупця.

Відповідно до п. 5.5 договору товар вважається переданим продавцем і отриманим покупцем при підписані покупцем видаткових документів.

На підтвердження поставки товару відповідачу за договором від 26.03.2014 року № ПФ26/03-4 позивач посилається на видаткові накладні: від 16.04.2014 року № ПФ/04-082, від 16.04.2014 року № ПФ/04-083, від 16.04.2014 року № ПФ/04-084, від 16.04.2014 року № ПФ/04-085, від 30.04.2014 року № ПФ/04-241, від 30.04.2014 року № ПФ/04-242, від 30.04.2014 року № ПФ/04-243, від 30.04.2014 року № ПФ/04-244, від 27.05.2014 року № ПФ/05-296, від 27.05.2014 року № ПФ/05-297, від 27.05.2014 року № ПФ/05-298, від 27.05.2014 року № ПФ/05-299, від 28.05.2014 року № ПФ/05-325, від 24.07.2014 року № ПФ/07-257 на загальну суму 1 886 466,92 грн., та зазначає про часткову оплату товару відповідачем в сумі 1 729 821,44 грн.

За актом звіряння взаємних розрахунків за період січень - жовтень 2014 року, підписаним представниками сторін та завіреним печатками товариств, станом на 31.10.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 3 577 168,43 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати одержаного товару.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові обгрунтовано недоведеністю позивачем факту поставки товару саме за договором від 26.03.2014 року № ПФ26/03-4.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем доведено обставини поставки продукції відповідачу на підставі договору та видаткових накладних, а останнім не доведено обставини оплати цієї продукції в розмірі заявленої до стягнення суми.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з вказаними висновками, як такими, що зроблені за неповно встановлених фактичних обставин справи, та визнає їх недостатньо обґрунтованими й передчасними.

Виходячи зі змісту ст.ст. 47, 43, 84 ГПК України рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.