Постанова ВГСУ від 09.12.2015 року у справі №925/967/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 925/967/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Черкасхімбуд"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід01.10.2015у справі№925/967/15Господарського суду Черкаської областіза позовомПриватного підприємства "Черкасхімбуд"доЧеркаської міської радипровизнання недійсним пункту договору оренди землі

за участю

- позивача:Смаглій В.М. (довіреність від 25.05.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "Черкасхімбуд" (далі - позивач) просило визнати недійсним підпункт "і" пункту 31 Договору оренди землі, укладеного 25.06.2012 між позивачем та Черкаською міською радою (далі - відповідач), зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.10.2014 за №7473789.

Позов обґрунтовано тим, що відшкодування упущеної вигоди можливе лише за наслідком невиконання зобов'язання, а останнього між сторонами не існувало. Також позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що нарахування будь якої неустойки можливе за умови порушення зобов'язань за договором після набрання ним чинності, а також тим, що не завдавав позивачу своїми діями збитків.

Доповнивши підстави позову позивач вказав, що за наявності спірних умов договору відповідач отримає подвійну плату за землю, оскілки крім нього таку плату отримував і від попереднього землекористувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Каверкон". На думку позивача, подвійне стягнення плати за землю порушує права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.07.2015 (суддя Скиба Г.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції і прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник відповідача звернувшись із письмовим клопотанням просив розглянути касаційну скаргу без участі свого представника.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.06.2012 між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, було укладено договір оренди землі (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради від 12.04.2012 №3-811 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по вул. Орджонікідзе, 183. В оренду передається земельна ділянка площею 7651 кв. м під виробничо-побутові приміщення і офіс шляхом реконструкції складу і навісу. За функціональним використанням земельна ділянка відноситься до земель промисловості. На земельній ділянці наявні об'єкти нерухомого майна та інфраструктури: нежилі приміщення.

В п.31 Договору оренди наведено перелік обов'язків орендаря, згідно з п.п. "і" якого орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю суму упущеної вигоди (не отриманого прибутку) у розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення від 12.04.2012 №3-811 до моменту набуття чинності договору. У разі наявності документів, що підтверджують сплату за користування земельною ділянкою до моменту набуття чинності договору оренди землі, сума упущеної вигоди (не отриманого прибутку) відповідно зменшується на суму сплачених коштів.

Відповідно до п.8 Договору оренди його укладено на 49 років (з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 12.04.2012 №3-811).

На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку, про що було складено та підписано відповідний Акт приймання-передачі (аркуш справи - 12).

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що позовні вимоги нормативно необґрунтовані та документально не підтверджені.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Судами обох інстанцій встановлено і позивачем не спростовано, що відповідач є належним орендодавцем земельної ділянки, а позивач до укладення договору, а відповідно, після прийняття відповідачем рішення про передачу землі в оренду, користувався земельною ділянкою і на ній розміщені об'єкти його господарської діяльності.

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Отже відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписам статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, а об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до положень Податкового кодексу України плата за землю може здійснюватись у вигляді земельного податку та орендної плати.

Крім того, за змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 цього кодексу власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 наведеного кодексу відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.