Постанова ВГСУ від 09.11.2016 року у справі №923/150/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 923/150/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Коробенка Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2016у справі Господарського суду№ 923/150/16 Херсонської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"допублічного акціонерного товариства "Херсонгаз"простягнення 2 788 854,15 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Сорохан Д.М., дов. від 22.03.2016 № 2-83; відповідача: Чернишова В.Г., дов. від 04.01.2016 № 160104/1014/47;

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" (далі - ПАТ "Херсонгаз") 2 788 854,15 грн. заборгованості, яка складається з 1 799 391,68 грн. пені, 610 951,27 грн. штрафу, 113 456,40 грн. інфляційних втрат та 265 054,80 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги ПАТ "Укртрансгаз", посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовувало тим, що ПАТ "Херсонгаз" несвоєчасно виконало свої грошові зобов'язання за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011074/Н41 від 27.09.2011 щодо розрахунків за транспортування природного газу магістральними трубопроводами у січні-червні 2015 року, у зв'язку з чим йому нараховані пеня, штраф, інфляційні втрати та 3 % річних, які підлягають стягненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 29.04.2016 (суддя Гридасов Ю.В.) позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Херсонгаз" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 899 695,84 грн. пені, 265 054,80 грн. інфляційних втрат та 113 456,40 грн. 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 (колегія суддів: Мишкіної М.А., Будішевської Л.О., Таран С.В.) рішення Господарського суду Херсонської області від 29.04.2016 залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених ПАТ "Укртрансгаз" у позовній заяві. Часткову відмову у стягненні пені обумовлено зменшенням її розмірів судом на 50 % у відповідності до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судові акти в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафу обґрунтовані тим, що умови договору № 1109011074/Н41 від 27.09.2011 не містять відповідальності у вигляді сплати 7 % штрафу за порушення грошового зобов'язання, а положеннями ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено сплату штрафу лише за порушення негрошового зобов'язання.

ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 і рішення Господарського суду Херсонської області від 29.04.2016 в частині відмови у стягненні штрафу та частково пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги скаржник обґрунтовує посиланням на обставини справи, порушення судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 509, 526, 536, 550, 551, 611, 625, 629 ЦК України, ст. 193, ч. 3 ст. 198, ч. 2 ст. 231, ст.ст. 232, 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" від ПАТ "Херсонгаз" до Вищого господарського суду України не надходило.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга ПАТ "Укртрансгаз" не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 27.09.2011 між ПАТ "Укртрансгаз" (Газотранспортне підприємство) та ПАТ "Херсонгаз" (замовник) було укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011074/Н41 за яким Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а Замовник - сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору;

- річний плановий обсяг транспортування природного газу Замовника складає 143 737,500 тис.куб.м. (п. 1.2 договору);

- згідно п. 5.5 договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 % попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

- на виконання умов договору ПАТ "Укртрансгаз" у січні-червні 2015 року надало ПАТ "Херсонгаз" послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу: у січні 2015 року на загальну суму 4 782 955,12 грн. (акт наданих послуг від 31.01.2015 № 01-15-1109011074/Н41); у лютому 2015 року на загальну суму 3 647 535,71 грн. (акт наданих послуг від 28.02.2015 № 02-15-1109011074/Н41); у березні 2015 року на загальну суму 3 186 760 грн. (акт наданих послуг від 31.03.2015 № 03-15-1109011074/Н41); у квітні 2015 року на загальну суму 5 423 260,40 грн. (акт наданих послуг від 30.04.2015 № 04-15-1109011074/Н41); у травні 2015 року на загальну суму 1 515 404,92 грн. (акт наданих послуг від 31.05.2015 № 05-15-1109011074/Н41); у червні 2015 року на загальну суму 1 130 703,08 грн. (акт наданих послуг від 30.06.2015 № 06-15-1109011074/Н41), які були сплачені Замовником з порушенням строків, встановлених п. 5.5 договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011074/Н41 від 27.09.2011.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до вимог ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Пунктами 3, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.