Постанова ВГСУ від 09.11.2016 року у справі №910/7846/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 910/7846/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський комбінат імені Ілліча"на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016у справі№ 910/7846/16Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Маріупольський комбінат імені Ілліча"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця"простягнення 20190,40 грнза участю представників:

позивача: Команов В.В., дов. від. 12.05.2016;

відповідача: Лях К.М., дов. від 29.04.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі №910/7846/16 (суддя - Мандриченко О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Смірнова Л.Г., судді - Мартюк А.І., Кропивна Л.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі №910/7846/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що на виконання договору від 31.12.2015 №МДМ-13.50-15-1672/1997, укладеного ТОВ "Метінвест Холдінг" (Постачальник) та ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (Покупець), 19.01.2016 зі станції Авдіївка Донецької області ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод" груповим маршрутним відправленням відправлено ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" вантаж - кокс доменний, загальною масою 2362350 кг станція призначення - Маріуполь-Сортувальний, що підтверджується накладною від 19.01.2016 № 51361673.

Так, у вагоні № 56865934 відправлено 42850 кг коксу доменного, загальною вартістю 1377018,76 грн без ПДВ відповідно до рахунку-фактури від 19.01.2016 № 90685582.

Однак, 20.01.2016 при прийнятті вантажу з вагону № 56865934, станцією призначення Маріуполь-Сортувальний було складено комерційний акт №724664, яким зафіксовано недостачу вантажу, виявлену за результатами зважування вантажу, що проводилося двічі, а саме: виявлено вагу 36750 кг (нетто), замість 42850 кг, що була вказана під час відправлення.

Отже, як зазначають суди попередніх інстанцій, при перевезенні вантажу залізницею, Перевізником допущено недостачу вантажу в розмірі 6100 кг, яка перевищує норму (2 % природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) і її вартість становить 20190,40грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, як встановив місцевий господарський суд, позивач неодноразово зазначав про правонаступництво ПАТ "Українська залізниця" від ДП "Донецька залізниця", мотивуючи тим самим підстави для звернення з позовом саме до ПАТ "Українська залізниця".

За змістом ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача,псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Згідно з ст. 110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Приписами ст. 113 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу,псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно з ст. 111 Статуту залізниць України, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу вантажу у разі коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до ст. 920 ЦК України у випадку порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 26 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень вищенаведеного законодавства та дійшов висновку про правомірність заявленого позову, проте відмовив в задоволенні позову, оскільки ПАТ "Українська залізниця" є неналежним відповідачем у заявленому спорі. Суд зазначив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП "Донецька залізниця" не є таким, що припинено як юридична особа, а тому ПАТ "Українська залізниця" не є правонаступником ДП "Донецька залізниця".