Постанова ВГСУ від 09.11.2016 року у справі №910/4519/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 910/4519/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Державної фіскальної служби Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016у справі № 910/4519/16 Господарського суду м. Києваза позовомПриватного підприємства "Еліта"до1.Державної фіскальної служби України, 2.Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києвіпростягнення 260 511,08 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився - - відповідача-1Кравець А.О., Лавренюк А.С.- - відповідача-2Новіцька Л.О.

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року Приватне підприємство "ЕЛІТА" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якій просило суд стягнути на свою користь з Державного бюджету України 260 511,08 грн. збитків.

Позов обґрунтовано неправомірними діями Державної фіскальної служби України у зв'язку з неприйняттям для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної № 3 від 18.09.2015, виписаної позивачем на користь ТОВ "Український будівельно-експертний центр".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2016 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 (головуючий Мартюк А.І., судді: Шапран В.В., Зубець Л.П.) у даній справі позов задоволено повністю. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Державна фіскальна служба України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Приватне підприємство "ЕЛІТА" та Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві не скористалися правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Приватне підприємство "ЕЛІТА" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 02.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український будівельно-експертний центр", покупцем, та Приватним підприємством "ЕЛІТА", як постачальником, укладено договір поставки № 1401.

За умовами п.п. 1.7 та 7.3 цього договору, постачальник зобов'язався забезпечити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і у випадку відсутності такої реєстрації в установлені законодавством України строки або заповнення податкової накладної з порушенням вимог, викладених в ст. 201 ПК України, постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 25 % від загальної суми коштів з податком на додану вартість, що підлягають сплаті згідно податкової накладної, умови реєстрації або заповнення якої було порушено.

В рамках договору поставки № 1401 позивач поставив покупцю - ТОВ "Український будівельно-експертний центр" товар, асортимент якого було зазначено у накладній № 3 від 18.09.2015.

На підставі укладеного з Миргородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області договору про визнання електронних документів № 170620151 від 17.06.2015, позивач 09.10.2015 направив в електронному вигляді податкову накладну № 3 від 18.09.2015 для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зазначену податкову накладну доставлено до центрального рівня ДФС України 09.10.2015, що підтверджено квитанцією № 1, однак не прийнято для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з виявленням помилки - для платника "31459879" не укладено договір про визнання електронної звітності.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 у справі № 816/4520/15, яка набрала законної сили, визнано неправомірними дії Державної фіскальної служби України щодо неприйняття для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 18.09.2015 № 3, виписаної Приватним підприємством "ЕЛІТА". Вказану податкову накладну визнано зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних з 09.10.2015. Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про відсутність у Державної фіскальної служби України правових підстав для відмови у реєстрації вказаної податкової накладної.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2016 у справі № 917/2570/15, яке набрало законної сили, стягнуто з ПП "ЕЛІТА" на користь ТОВ "Український будівельно-експертний центр" 256 661,15 грн. штрафу на підставі п. 7.3 договору поставки, у зв'язку з порушенням з ПП "ЕЛІТА" умов договору поставки в частині проведення реєстрації податкової накладної № 3 від 18.09.2015 в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рішення суду виконано, штраф сплачений.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача та дійшли висновку про доведеність завдання позивачу шкоди неправомірними діями відповідача-1, яка полягає у безпідставному стягненні з ПП "ЕЛІТА" штрафу у розмірі 260 511,08 грн., який було перераховано останнім на рахунок ТОВ "Український будівельно-експертний центр" на підставі рішення суду по справі № 917/2570/15.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим з огляду на наступне.

Матеріально правовою підставою позову позивач визначив ст.ст. 22, 623, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Відповідно до статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків (шкоди), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків (шкоди); 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками (шкодою); 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України.

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 ГК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України).