ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2016 року Справа № 34/5005/5210/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Короткевича О.Є. (доповідач у справі),суддів:Погребняка В.Я., Полякова Б.М.,розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 та Товарної біржі "Самарська"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 рокуу справі Господарського суду № 34/5005/5210/2012 Дніпропетровської області за заявою до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" Закритого акціонерного товариства "Діоген"провизнання банкрутом, В судовому засіданні взяли участь представники:
представник ОСОБА_1.- ОСОБА_2.
ПАТ "Банк Кредит Дніпро" - Новик Є.М.
ТБ "Самарська" - Базя Я.О.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2016 року у справі № 34/5005/5210/2012 (суддя Полєв Д.М.) у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним договору про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу нерухомого майна № 07С-14 від 27.05.2014р. відмовлено.
Постановою від 30 серпня 2016 року у справі № 34/5005/5210/2012 Дніпропетровським апеляційним господарським судом (судді: Чус О.В. - головуючий, Іванов О.Г., Дармін М.О.) ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2016 року скасовано, визнано недійсним договір № 07С-14 від 27.05.2014 року про проведення відкритих торгів (аукціону), укладеного між ЗАТ "Діоген" та Товарною біржею "Самарська".
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційного суду, скаржники Сидоренко Максим Костянтинович та Товарна біржа "Самарська" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, якими просять скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2016 року у справі № 34/5005/5210/2012 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2016 року.
Доводи касаційних скарг зводяться до порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 2, 20, 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 4 Цивільного кодексу України.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм процесуального та матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, місцевим господарським судом ухвалою від 18.06.2012р. порушено провадження у справі про банкрутство закритого акціонерного товариства "Діоген" за заявою публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012р., залишеною в силі постановою суду касаційної інстанції, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Шевцова Є.В.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014р. боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Шевцова Є.В.
В подальшому, як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.02.2015р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2015р., арбітражного керуючого Шевцова Є.В. усунено від виконання ним обов'язків ліквідатора ЗАТ "Діоген", ліквідатором призначено арбітражного керуючого Верченка Д.В.
Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до господарського суду з заявою про визнання недійсним договору № 07С-14 від 27.05.2014р. про проведення відкритих торгів з продажу нерухомого майна банкрута, укладеного між ліквідатором боржника Шевцовим Є.В. та Товарною біржею "Самарська".
Відмовляючи у задоволенні заяви банку, місцевий господарський суд виходив з того, що заявник не є стороною спірного договору, а також вказує на відсутність доказів порушеного права публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", як заставного кредитора, в тому числі й майнового, оскільки будь-яких заходів з продажу заставного майна не відбулось.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що укладення спірного договору між ліквідатором ЗАТ "Діоген" Шевцовим Є.В. та товарною біржею "Самарська" порушує права та інтереси банку, як забезпеченого кредитора, на предмет отримання максимального задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок заставного майна. Крім того, судом апеляційної інстанції на підставі преюдиціальних фактів встановлено наявність підстав для визнання недійсним спірного договору, оскільки на момент укладення договору всупереч положенням ч. 6 ст. 49 Закону про банкрутство ліквідатором в якості організатора аукціону визначено заінтересовану щодо нього в якості замовника особу - Товарну біржу "Самарська".
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту Закон про банкрутство).
Відповідно до пункту 11 Розділу X Прикінцевих та Перехідних положень Закону про банкрутство та у зв'язку з тим, що постанова про визнання боржника закритого акціонерного товариства "Діоген" у справі № 34/5005/5210/2012 прийнята 12 травня 2014 року, до правовідносин застосовуються положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011 року, яка набрала чинності 19.01.2013 р.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 44 Закону про банкрутство після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами: проведення аукціону; продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі. Ліквідатор організовує проведення аукціону з продажу активів банкрута з урахуванням вимог цього Закону. Ліквідатор має право самостійно проводити торги на аукціоні відповідно до законодавства або залучити на підставі договору організатора аукціону - юридичну особу, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги.
За правилами частин 1, 4, 6 статті 49 Закону про банкрутство, продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів. Суб'єктами аукціону є його замовник, організатор та учасники. Замовником є ліквідатор, призначений господарським судом у порядку, встановленому цим Законом. Організатором аукціону є визначена замовником фізична або юридична особа, що має ліцензію на проведення торгів і з якою замовник аукціону уклав договір на проведення аукціону. Організатор аукціону визначається замовником за конкурсом, що проводиться у визначеному замовником порядку, основними критеріями якого вважаються наявність ліцензії, достатній,але не менш як три роки, досвід проведення аукціонів, запропонована найменша сума винагороди. Організатором аукціону не може бути заінтересована особа стосовно боржника, кредиторів та замовника аукціону.
Як зазначено судом апеляційної інстанції, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2015 року у даній справі, залишеною без змін судом касаційної інстанції, було встановлено порушення ч. 6 ст. 49 Закону про банкрутство, яке полягало в тому, що на момент укладення спірного договору ліквідатор боржника Шевцов Євген Вікторович був одним із засновників товарної біржі "Самарська", яку останній визначив в якості організатора аукціону.
В силу ст. 35 ГПК України, факти, встановлені згаданою постановою, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Сервіси для юристів