Постанова ВГСУ від 09.10.2014 року у справі №910/20785/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року Справа № 910/20785/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дерепи В.І. (доповідача),суддів :Грека Б.М., Кривди Д.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції на постановувід 16 червня 2014 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/20785/13господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанціїдо треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства "Вугілля України" Державне підприємство "Антрацит", ТзОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Нагольчанська"провідшкодування збитків,в судовому засіданні взяли участь представники :позивача: відповідача: третіх осіб: В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача про відшкодування збитків в розмірі 53 589 грн., завданих неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань по постачанню вугільної продукції за договором поставки вугілля №111/6 від 30.12.2011 року.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 20 листопада 2013 року залучено до участі у справі треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Антрацит" та ТзОВ "Центральна збагачувальна фабрика "Нагольчанська".

Рішенням господарського суду міста Києва від 13 січня 2014 року (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 53 589 грн. збитків, 1 720,50 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2014 рішення суду скасовано. Прийняте нове рішення, яким в позові Публічному акціонерному товариству "Центренерго" відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2014 року, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

30.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Центренерго", як покупцем, та Державним підприємством "Вугілля України", як постачальником, був укладений договір поставки вугілля №111/6, відповідно до умов якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію (вугілля) в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в цьому Договорі.

Відповідно до п.1.2 Договору покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених даним Договором.

Пунктом 2.1 Договору сторони узгодили, що вугілля постачається рівномірно протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення), згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором, та за реквізитами покупця, вказаними в Додатках до Договору.

У відповідності до п.3.1.2 укладеного договору постачальник зобов'язаний завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони.

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, у березні 2012 року, на виконання умов укладеного договору, на адресу вантажоотримувача Трипільської ТЕС ПАТ "Центренерго" за залізничними накладними №№ 48642847, 48645485, 48632277, 48645451, 48646020 вантажовідправником - ВАТ "ЦЗФ" "Нагольчанська" були відправлені вагони з вугіллям - антрацит №№61137600, 61137725, 61139333, 61138889, 61140307, 61139176, 60216421, 66176181, 68300680, 68779438, 61139481, 61138970, 61136800, 61136859, 61139622, 61139630, 61139168, що підтверджується матеріалами справи.

На шляху прямування на станції "Нижньодніпровський вузол" вказані вагони на підставі акту загальної форми №278 від 09.03.2012 року були затримані для зважування, під час якого було виявлено перевантаження вагонів понад вантажопідйомність, про що складено відповідні комерційні акти АА042422/86/53, АА042423/87/54, АА042424/88/55, АА042428/89/56.

Надлишок вугілля з указаних вагонів був перевантажений у вагон №60680861 та видано досилочну накладну №46909776,.

У зв'язку з навантаженням вантажу понад вантажопідйомність вагонів, з Публічного акціонерного товариства "Центренерго", як одержувача вантажу. були стягнуті кошти за додаткові послуги по перевантаженню та перевезенню надлишку вантажу (за маневрову роботу, збір за зберігання вантажу у вагонах, за зважування на вагах залізниці, за заповнення документів, плату за бланки, за повідомлення одержувача, за користування вагонами) на загальну суму 53 589 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що додаткові витрати за перевантаження надлишку вантажу та залізничне перевезення інших вагонів понесені позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язків постачальника, тому з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.623 ЦК України, ст.224 ГК України підлягає стягненню 53 589 грн. збитків.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Аналогічні приписи містить частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що відшкодування збитків є одним із видів правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України). У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем (ч.ч.5, 6 ст.267 ГК України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (ч.ч.1, 2 ст.307 ГК України).

Статтею 2 Статуту залізниць України (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року №457) передбачено, що обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України.

Відповідно до пункту 6 Статуту залізниць України, вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення.