Постанова ВГСУ від 08.12.2015 року у справі №922/2850/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року Справа № 922/2850/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційні скарги 1. Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, 2. Міністерства оборони України, 3. ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10на постанову та рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 року господарського суду Харківської області від 06.07.2015 рокуу справі господарського суду№ 922/2850/15 Харківської областіза позовомТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК"до 1. ТОВ ПБК "ЯСА"; 2. Східного регіонального управління Державної прикордонної служби Україниза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів1. Міністерства оборони України, 2. ОСОБА_4, 3. ОСОБА_5, 4. ОСОБА_6, 5. ОСОБА_7, 6. ОСОБА_8, 7. ОСОБА_9, 8. ОСОБА_10за участюВійськового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону Українипро усунення перешкодв судовому засіданні взяли участь представники:

Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України: Брижко О.В. (довіреність від 24.12.2014 року), Міністерства оборони України:Фівкін П.М. (довіреність №220/342/д від 18.05.2015 року),ОСОБА_8:ОСОБА_20 (довіреність від 21.04.2015 року),Генеральної прокуратури України:Голуб Є.В. (посвідчення №029151 від 22.09.2014 року).В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Харківської області від 12.05.2015 року порушено провадження у справі №922/2850/15 за позовом ТОВ "Інвестиційна будівельна фірма "ВБК" (далі - позивач) до ТОВ ПБК "ЯСА" (далі - відповідач-1) про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 2 - 3).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.05.2015 року залучено до участі у справі відповідачем Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-2) (том 1, а.с. 28 - 29).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2015 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Міністерство оборони України (том 1, а.с. 41 - 42).

16.06.2015 року Військовим прокурором Харківського гарнізону Центрального регіону України Глумаковим А.С. подано заяву про вступ у дану справу з метою захисту інтересів держави (вх. №24579) (том 1, а.с. 89 - 90).

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2015 року (суддя Хотенець П.В.) у задоволенні позову відмовлено, стягнено з позивача на користь Державного бюджету України 15 059, 17 грн. судового збору (том 1, а.с. 116 - 125).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України та Заступник військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України Гелета О. звернулись до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції від 06.07.2015 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених в апеляційних скаргах, обґрунтовуючи неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та невідповідністю його висновків за змістом оскаржуваного рішення фактичним обставинам справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 року залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (том 1, а.с. 219 - 221).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сіверін В.І., судді: Терещенко О.І., Бондаренко В.П.) апеляційні скарги Міністерства оборони України та прокуратури залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2015 року у даній справі - без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 61 - 73).

Не погоджуючись з мотивацією прийнятих у справі рішень за результатами розгляду спору по суті, Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, Міністерство оборони України, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду від 08.09.2015 року та рішення суду першої інстанції від 06.07.2015 року, прийняти у справі нове рішення про відмову в позові з інших підстав, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 29, 41, 48, 50, 63 Цивільного кодексу УРСР, статей 204, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 41, 59, 60, 62 Закону України "Про господарські товариства", статті 4 Закону України "Про судовий збір", статей 42, 43, 16, 32, 33, 35, 43, 65, 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 08.09.2015 року та рішення суду першої інстанції від 06.07.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг, вислухавши представників Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України - Брижка О.В., Міністерства оборони України - Фівкіна П.М., представника ОСОБА_8 - ОСОБА_20 та прокурора Генеральної прокуратури України Голуба Є.В., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційних скарг, виходячи з такого.

Судами встановлено, що позивач, перебуваючи у процедурі банкрутства у справі №5023/7668/11 на стадії розпорядження майном, керівником якого ухвалою господарського суду Харківської області від 15.05.2013 року було призначено розпорядника майна Терновського Р.І., звернувся 08.05.2015 року з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні квартирою (том 1, а.с. 4 - 19). Обґрунтовуючи свої вимоги про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_2 до відповідача-1, позивач зазначав про порушення відповідачем-1, як забудівником за спірним договором, його прав, як сторони договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року, згідно якого відповідач-1 зобов'язувався передати 1 673,74 кв.м. житла у будинку за вказаною адресою, однак фактично було передано 1 594, 60 кв.м. житла, в тому числі спірну квартиру №9 за актом приймання-передачі від 04.07.2003 року Також, позивач зазначав про те, що, на його думку, незаконно ним було передано спірні квартири, загальною площею 1 594, 60 кв.м за договором на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року та за актом приймання-передачі квартир від 04.07.2003 року Міністерству оборони України в особі військової частини А-1206, з огляду на що, з посиланням на статтю 391 ЦК України, просив задовольнити його вимоги до відповідача-1 та зобов'язати його усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою №9, яка була надана для проживання військовослужбовцю ОСОБА_19

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 22.05.2015 року за клопотанням відповідача-1 до участі у справі залучено співвідповідачем Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, як власника спірної квартири згідно зі Свідоцтвом про право власності від 22.11.2010 року (том 1, а.с. 28 - 29, 77 - 79), а ухвалою суду від 02.06.2015 року за ініціативою відповідача-1 залучено до участі у справі третьою особою Міністерство оборони України, як сторону договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року (том 1,а.с. 41 - 42).

Розглядаючи спір про усунення перешкод в користуванні квартирою, суд першої інстанції вийшов за межі предмета позовних вимог та у мотивувальній частині свого рішення за власною ініціативою визнав недійсними за статтею 48 ЦК УРСР Договір на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року, укладений між відповідачем-1 (як забудівником) та позивачем (як дольовиком) з посиланням на укладення такого договору з перевищенням компетенції директора позивача, без погодження загальними зборами товариства; зазначив про неправомірне набуття третьою особою (Міністерством оборони України) спірних квартир за договором про дольову участь 2001 року, укладеним між позивачем та Міністерством оборони України, та його неправомірну передачу відповідачу-2 (Східному регіональному управлінню Державної прикордонної служби України). Також, суд першої інстанції дійшов висновку про винність дій позивача та третьої особи (Міністерства оборони України) у заподіянні збитків відповідачу-1 шляхом неправомірної передачі спірних квартир, визначив розмір збитків завданих позивачем спільно з третьою особою (Міністерством оборони України) відповідачу-1 на суму 11 144 985, 80 грн. внаслідок незаконного набуття 1 485, 80 кв.м житла зазначеною третьою особою у справі №922/2850/15 та дійшов висновку про відмову позивачу в задоволенні його позовних вимог про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою №9 з підстав недоведення позивачем порушення його прав, як законного набувача спірного майна, оскільки укладений у 2001 році правочин з передачею квартири у 2003 - 2004 роках відповідачу-2 є недійсним (нікчемним) (том 1, а.с. 120 - 125).

Також, судом першої інстанції відхилено преюдиційність фактів, встановлених рішенням апеляційного суду та обставини розгляду спору у справі №922/205/14 про визнання недійсним Договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року між позивачем та відповідачем-1 та за участі всіх інших осіб на стадії апеляційного розгляду зазначеної справи. Так, Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року у справі №922/205/14 за участі тих же осіб, що й у даній справі, скасовано рішення суду першої інстанції про визнання недійсним Договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року, укладеного між ТОВ ПБК "ЯСА" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК", прийнято у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі із спростуванням обставин недійсності зазначеного договору з посиланням на статтю 48 ЦК УРСР. Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 року залишено в силі постанову апеляційного суду з посиланням на роз'яснення Верховного Суду України в узагальненні "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року (том 1, а.с. 57 - 66).

Переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний суд залучив до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на боці відповідачів фізичних осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які набули від Міністерства оборони України право власності на квартири, що були предметом дольової участі за спірним договором, та повністю погодився з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції, як про недійсність договору №9/1-1-1д від 05.01.2001 року, так про встановлення винних дій позивача та третьої особи - Міністерства оборони України у заподіянні шкоди відповідачу-1 на загальну суму 11 144 985, 80 грн. діями з передачі незаконно відчужених, за висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі №922/2850/15, квартир від відповідача-1 на користь відповідача-2, а в подальшому до фізичних осіб, які залучені до участі у справі третіми особами, на етапі її апеляційного розгляду.

Також, апеляційним судом спростовано доводи скаржників за апеляційною скаргою про преюдиційність у даній справі рішень у справі №922/3885/14, згідно яких судом першої інстанції 26.01.2015року (залишеним без змін апеляційним судом 23.03.2015року) відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" про витребування з незаконного володіння Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України квартири АДРЕСА_2, та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ "ПБК "ЯСА" про витребування з незаконного володіння Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України квартири АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 67 - 76).

Зазначені рішення судів було прийнято з огляду на недоведення позивачем (в тій справі) - ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" його права власності на спірне майно, державну реєстрацію прав власності на нього за іншими особами, недоведення позивачем протиправності набуття спірної квартири за укладеним з Міністерством оборони України договором №9/1-1-58д від 14.09.2001 року та недоведення обставин неправомірного укладення Договору на будівництво житла в порядку пайової участі №9/1-1-1д від 05.01.2001 року між ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" та ТОВ "ПБК "ЯСА", внаслідок чого прийнято до уваги докази державної реєстрації права власності на спірну квартиру спочатку за Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України та з посиланням на статтю 387 ЦК України, згідно якої тільки власнику (або законному володільцю) належить право вимоги майна з незаконного володіння, відмовлено в задоволенні позову.

Спростовуючи доводи скаржників у справі №922/2850/15, апеляційний суд зазначив, що за його висновками, рішення судів у справі №922/3885/14, згідно яких встановлено відсутність підстав для визнання недійсними договорів №9/1-1-58д від 14.09.2001 року та №9/1-1-1д від 05.01.2001 року, не означають їх дійсності. При цьому, апеляційним судом було здійснено власну оцінку обставин укладення зазначених договорів та з тих же підстав (стаття 48 ЦК УРСР), які були відхилені у справі №922/3885/14, дійшов висновку про недійсність договору №9/1-1-1д від 05.01.2001 року та неправомірність передачі спірних квартир відповідачем-1 позивачу, а в подальшому відповідачу-2 та фізичним особам, які зареєстровані власниками на час розгляду справи в судах згідно даних державного реєстру прав власності на об'єкти нерухомого майна (том 1, а.с.184 - 190).

Відповідно до частин 3 - 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду та на даний час), права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 41 цього Закону.

Отже, з набранням чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (з 03.08.2004 року, з моменту публікації його в газеті "Голос України") доказування стороною у спорі прав власності на нерухоме майно полягає у доведенні державної реєстрації за ним таких прав у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, або наявності певних умов за відсутності державної реєстрації об'єкта права власності.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачем не доведено державної реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_2 та фактичне здійснення державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за Адміністрацією державної прикордонної служби України, з наданням її для проживання військовослужбовцю ОСОБА_19, якого не залучали до участі у справі третьою особою, з посиланням на те, що ці обставини визнаються сторонами, підтверджуються матеріалами справи та встановлено рішеннями у справі №922/3885/14 (том 1, а.с. 77 - 81, 70 - 72, 115) .

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З огляду на встановлені судами обставини державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем-2, керуючись статтею 391 ЦК України та положеннями статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", колегія суддів Вищого господарського суду України вважає можливим прийняти власне рішення про відмову позивачу в задоволенні його позовних вимог до відповідачів у справі про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_2 з огляду на недоведення позивачем його прав, як власника майна (спірної квартири) у передбаченому законом порядку.

Колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими відповідно до статей 42 , 43 , 45, 21 - 24 ГПК України ухвалу суду першої інстанції 02.06.2015 року про залучення до участі у справі відповідача-2 (Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України), оскільки предметом позову були вимоги про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою саме до відповідача-1. Правомірність своїх вимог про усунення перешкод в користуванні майном до відповідача-1 в порядку статті 391 ЦК України, позивач (як законний власник чи користувач) міг доказувати виключно з врахуванням положень статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (з часу набрання чинності Законом - 03.08.2004 року) шляхом надання інформації з державного реєстру прав власності на спірну квартиру.