Постанова ВГСУ від 08.12.2015 року у справі №910/12399/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року Справа № 910/12399/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д. Кривди, С.Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на постановувід 05.10.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/12399/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак"доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"простягнення 250 321,41 грну судове засідання прибув представниквідповідачаКириловський О.М. (дов. від 06.07.2015 № 1493-НЮ),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак" звернулось до господарського суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № ПЗ/Т-1556/НЮ від 01.01.2015 у розмірі 250 321,41 грн, з яких 246 912,00 грн основного боргу, 3 247,06 грн пеня, 162,35 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2015 (суддя Ю. Смирнова), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 (колегія суддів: Л. Зубець, М. Новіков, А. Мартюк), позов задоволений у повному обсязі.

Судові рішення мотивовані наступним.

01.01.2015 між позивачем та відповідачем укладений договір № ПЗ/Т-1556/НЮ (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) бере на себе зобов'язання забезпечити цілодобову охорону території та об'єктів локомотивного депо Коростень, відповідно до Інструкції про порядок організації, забезпечення та здійснення охорони території та об'єктів локомотивного депо Коростень (додаток №2), яка є невід'ємною частиною договору, при цьому замовник зобов'язується своєчасно сплачувати вартість послуг виконавця згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.п.3.2, 3.3 Договору всього за Договором підлягають сплаті у місяць 246 912,00 грн. Загальна ціна Договору складає 385 677,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п.4.1 Договору визначена у п.3.2 Договору сума сплачується на поточний рахунок виконавця щомісячно по факту надання виконавцем послуг з охорони протягом 20-ти банківських днів після надання виконавцем рахунку-фактури для оплати, що складається на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.6.4 Договору у разі прострочення розрахунків за надані виконавцем послуги, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов Договору він надав, а відповідач прийняв послуги на суму 246 912,00 грн, про що сторонами складений та підписаний відповідний акт №101 від 31.03.2015 на суму 246 912,00 грн. Однак, вартість наданих послуг відповідачем оплачена не була.

Позивач надіслав відповідачу вимогу вих.№11/3К-96 від 22.04.2015, у якій просив оплатити борг, але звернення позивача залишене відповідачем без відповіді, що і стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Встановивши наведені вище обставини, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Факт надання послуг відповідачем не заперечується. Жодних зауважень щодо якості і об'єму послуг та/або строків їх надання від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№11/3К-96 від 22.04.2015 про оплату суми заборгованості. 27.05.2015 позивач повторно направив на адресу відповідача рахунок на оплату послуг №101 від 31.03.2015. Заборгованість відповідачем не погашена.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про те, що позивач не надав відповідачу рахунок-фактуру, який є передумовою для проведення оплати, з огляду на що момент виникнення обов'язку оплатити надані послуги не настав. Разом з тим, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій.

Умовами п.4.1 Договору передбачено, що визначена в п.3.2 цього договору сума сплачується на поточний рахунок виконавця щомісячно по факту надання виконавцем послуг з охорони протягом 20-ти банківських днів після надання виконавцем рахунку-фактури для оплати, що складається на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

У матеріалах справи відсутні докази виставлення позивачем рахунку-фактури відповідачу саме 31.03.2015.

Однак, відсутність доказів виставлення позивачем рахунку-фактури саме 31.03.2015 не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані за Договором послуги, оскільки за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Платіжні реквізити сторін наведені у самому Договорі.

Статтею 212 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з приписами ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України (постанова Верховного суду України у справі №37/405 від 29.09.2009).

До того ж позивач повторно направив на адресу відповідача рахунок-фактуру, але останній не оплачений.

З посиланням на вказане вище, зазначаючи про те, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про погашення відповідачем 246 912,00 грн заборгованості відповідачем не надано, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про присудження до стягнення суми основного боргу.

Водночас, розглянувши вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 162,35 грн та пені у розмірі 3 247,06 грн, нарахованих на суму основного боргу за період з 05.05.2015 по 12.05.2015, суди визнали такі вимоги обґрунтованими, та, відповідно, прийняли рішення про їх задоволення.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що, звертаючись з клопотанням на зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач не наведено обставин, які б слугували передумовою для зменшення розміру неустойки. Посилання на неспіврозмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій також є безпідставним, оскільки нарахована позивачем сума пені у відсотковому співвідношенні становить лише 01,32% від суми основного боргу.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.