Постанова ВГСУ від 08.11.2016 року у справі №910/6088/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 910/6088/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.07.2016у справі№ 910/6088/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення 17011270,81 грн

за участю представників: позивачаСтарчик А.А.- предст. дов. від 18.04.2014;відповідачаМицько Р.М. -предст. дов. від 01.02.2016;

ВСТАНОВИВ:

04.03.2016 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 17011270,81 грн., з яких: 1397606,34 грн. 3% річних та 15613664,47 грн. сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за період з 21.03.2013 по 30.06.2015, нараховані відповідно до приписів статей 259, 526, 599, 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з несвоєчасними розрахунками відповідача за договором поставки природного газу, що встановлено чинним рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/6028/13 про стягнення суми основного боргу.

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги, вказавши, що нарахування позивачем 3% річних здійснено поза межами позовної давності; розрахунок інфляційних втрат суперечить чинному законодавству; позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на спірні правовідносини розповсюджуються положення Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" щодо списання штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість, що виникла з 01.01.1997 по 01.01.2011.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 (суддя Гумега О.В.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 (судді: Кропивна Л.В. - головуючий, Пашкіна С.А., Чорна Л.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України; вказує, що суди не врахували приписи Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", відповідно до яких списання заборгованості за цим Законом здійснюється в порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженому Кабінетом Міністрів України; в порушення статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України прийняті у справі рішення та постанова належним чином не обґрунтовані та містять доводи лише на користь відповідача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 23.01.2009 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" уклали договір № 06/09-8 поставки природного газу бюджетним установам та організаціям, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю у 2009 році природний газ в обсязі до 1050 млн. куб.м згідно погодженого графіку, а останній зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 5.1 договору розрахунки за газ покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акта приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до умов пункту 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2009 року, в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/6028/13 від 20.10.2015 позов Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 20437752,98 грн. заборгованості за договором № 06/09-8 поставки природного газу, у решті позову відмовлено.

Розглядаючи справу № 910/6028/13, господарський суд встановив, що позивач протягом 2009 року передав відповідачу 1033702269 куб.м природного газу вартістю 2046080131,65 грн., а відповідач оплатив у безготівковому порядку вартість одержаного газу у розмірі 2025642378,67 грн., у зв'язку з чим господарський суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 20437752,98 грн. боргу (2046080131,65 грн. - 2025642378,67 грн.).

Предметом розгляду спору в даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 1397606,34 грн. 3% річних та 15613664,47 грн. інфляційних за період з 21.03.2013 по 30.06.2015, нарахованих на заборгованість відповідача за договором поставки природного газу від 23.01.2009 № 06/09-8.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що фінансові санкції (3% річних та інфляційні втрати) нараховані позивачем на заборгованість за природний газ, отриманий відповідачем протягом грудня 2009 року, тобто в межах періоду з 01.01.1997 по 01.01.2011, підлягають списанню відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"; сума списання заборгованості із сплати штрафних та фінансових санкцій в силу положень Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, і здійснюється такими учасниками самостійно; нарахування позивачем інфляційних втрат та річних на заборгованість за природний газ, спожитий протягом грудня 2009 року, здійснюється всупереч приписів частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, позаяк порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених до стягнення сум, призводить до непередбачуваних законодавством матеріальних втрат як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

Судова колегія зазначає, що за приписами частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно за таких самих підстав зобов'язання змінюються та припиняються.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди з'ясували, що між сторонами склалися правовідносини з поставки природного газу.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

04.06.2011 набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 (надалі - Закон України № 3319-VI), статтею 1 якого передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".