Постанова ВГСУ від 08.07.2015 року у справі №927/1748/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 927/1748/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.04.2015у справі№ 927/1748/14Господарського судуЧернігівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Датчикове підприємство "Завод Рапід"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"прозобов'язання вчинити діїза участю представників:

позивача: Павленко А.В., дов. від 06.05.2015;

відповідача: Соколовська К.В., дов. від 25.03.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.02.2015 у справі №927/1748/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Цимбал-Нарожна М.П., судді - Оленич Т.Г., Івченко С.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді - Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.02.2015 у справі №927/1748/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ПАТ "Банк "Демарк" (Банк) та ТОВ "Датчикове підприємство "Завод Рапід" (Клієнт) 09.04.2012 укладений договір №1949/1 банківського рахунку, за умовами якого Банк відкрив Клієнту рахунок №26006000001949 в національній валюті відповідно до Інструкції Національного банку України "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" (постанова правління Національного банку України від 12.11.2003 №492), іншими нормативно-грошовими актами України для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касових операцій.

Пунктом 2.1.3 договору передбачено, що Банк зобов'язується своєчасно здійснювати розрахункові операції за окремим поточним рахунком згідно вимог Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" та інших нормативно-правових актів Національного банку України та умов цього договору.

Відповідно до п. 2.4.1 договору, Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку в межах залишку коштів та в порядку, передбаченому чинним законодавством.

04.04.2013 між ПАТ "Банк "Демарк" (Банк) та ТОВ "Датчикове підприємство "Завод Рапід" (Позичальник) укладений кредитний договір №360, за умовами якого (враховуючи зміни, внесені договором від 05.03.2014 № 1) Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 500 000,00 грн.

Господарські суди дослідили, що ТОВ "Датчикове підприємство "Завод Рапід" 16.10.2014 сформовано та направлено ПАТ "Банк Демарк" платіжне доручення №2173 про перерахування грошових коштів в сумі 423 876,00 грн з поточного рахунка позивача №26006000001949 на рахунок №20676003461042 ПАТ "Банк "Демарк" з призначенням платежу - перерахування коштів по кредитній лінії згідно договору від 04.04.2013 №360.

Проте, здійснювати перерахування вищезазначених коштів з рахунку позивача відповідач відмовився, посилаючись на ч. 5 ст. 36 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки з 29.09.2014 в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів (лист від 22.10.2014 № 09/06-7419).

Крім того, на звороті платіжного доручення Банком зроблено відповідний напис про повернення без виконання згідно п. 2.15 Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (постанова Національного банку України від 21.01.2014 № 22) та на підставі п. 1, 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Обґрунтовуючи свої вимоги, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач пояснив, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором, оскільки введення у ПАТ "Банк "Демарк" тимчасової адміністрації не впливає на здатність позивача виконувати свої зобов'язання безпосередньо перед відповідачем.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення позивача до відповідача з вищезазначеним платіжним дорученням (16.10.2014) в ПАТ "Банк "Демарк" з 29.09.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію (постанова правління Національного банку України від 25.09.2014 №600 "Про віднесення ПАТ "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.09.2014 № 102 про запровадження з 29.09.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Демарк").

Приймаючи рішення у справі про відмову в позові, місцевий господарський суд, виходячи з положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" дійшов висновку, що між сторонами склались зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунку, а відтак, в даному випадку, позивач виступає кредитором з розпорядження належними йому коштами на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в порядку ст. 99, 101 ГПК України, суд, зважаючи на норми ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" послався на те, що введення тимчасової адміністрації не впливає на здатність відповідача виконувати свої зобов'язання перед позивачем. Також, суд зазначив, що вимога позивача не є майновою, а є вимогою про зобов'язання останнього вчинити дії по перерахуванню коштів з рахунку позивача з метою погашення заборгованості за кредитним договором, а тому позивач не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).