ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2014 року Справа № 903/985/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого, Дунаєвської Н.Г.,Самусенко С.С. - доповідача,
розглянувши касаційну скаргуЛуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на рішення та постанову господарського суду Волинської області від 21 жовтня 2013 року Рівненського апеляційного господарського суду від 11 березня 2014 рокуу справі№ 903/985/13господарського судуВолинської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак" доПриватного підприємства "Ісіс плюс" про визнання недійсним договору поставки за участю представника від позивача: Володкевич Ю.О.
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Волиньтабак" звернулося до господарського суду із позовом до ПП "Ісіс плюс" про визнання недійсним, нікчемним, договору поставки №3/11-12 від 15.11.2012. Вимоги позивача про визнання недійсним вказаного договору грунтуються на відсутності згоди між сторонами щодо документального підтвердження якості товарів. Також позивач вказав, що сторони помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, що дає право визнати договір нікчемним.
Рішенням господарського суду Волинської області від 21.10.2013 (суддя Сур'як О.Г.) у справі №903/985/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 (судді: Огороднік К.М. - головуючий, Тимошенко О.М., Коломис В.В.), у позові відмовлено.
Судові рішення мотивовано, зокрема, відсутністю підстав, передбачених ст.215 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним. При цьому, апеляційний господарський суд відмовляючи Луцькій ОДПІ в задоволенні апеляційної скарги вказав, що при укладенні спірного договору сторонами повністю дотримано вимоги ст.203 ЦК України, зміст спірного договору не суперечить нормам чинного законодавства, а сторони своїми діями щодо виконання умов договору підтвердили те, що зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Не погоджуючись із судовими рішеннями Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області звернулася із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаржник, зокрема, зазначає, що господарські операції по реалізації будівельних матеріалів для ПП "Ісіс Плюс" здійснено без мети реального настання правових наслідків, а лише для надання податкових вигод третій особі, шляхом формування податкового кредиту.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2014 касаційну скаргу прийнято до провадження. Розпорядженням секретаря першої судової палати від 07.07.2014 у зв'язку з перебуванням судді Мележик Н.І. у відпустці для розгляду справи №903/985/13 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Плюшко І.А., судді Дунаєвська Н.Г., Самусенко С.С. (доповідач).
ТОВ "Волиньтабак" подало до суду через канцелярію клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів про оплату товару, отриманого за спірним договором.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередній інстанцій встановлено, що 15.11.2012 між позивачем ТОВ "Волиньтабак" як покупцем та відповідачем ПП "Ісіс плюс" як постачальником укладено договір поставки будівельних матеріалів №3/11-12.
На виконання умов договору відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 5389625,74 грн.
28.02.2013 позивач звернувся до відповідача з проханням надати документи, які підтверджують якість поставленого товару.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
За ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Судами встановлено, що при укладенні договору поставки № 3/11-12 від 15.11.2013 сторони дотрималися всіх необхідних вимог чинного законодавства України, в т.ч. ст.203 ЦК України, та дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що характерні для договорів поставки.
Підстав для застосування ст.ст. 215, 229 ЦК України та визнання договору недійсним судами не встановлено. Крім того, суди дослідили, що в п.2 оспорюваного договору поставки сторони узгодили умови щодо якості товару.
Разом з тим, судами встановлено відсутність ознак нікчемності оспорюваного договору.
Посилання позивача на ст.662 ЦК України, за якою продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства, правильно відхилено судами. За ст.666 ЦК України якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений позивачем строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Суди з'ясували, що позивач від договору не відмовився та товар відповідачу не повернув.
Щодо доводів Луцької ОДПІ, викладених у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
Луцька ОДПІ вважає, що договір поставки від 15.11.2012 не спричиняє реального настання правових наслідків, метою укладення спірного договору є штучне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що спричиняє збитки доходу бюджету, а відтак, договір від 15.11.2012 є нікчемним.
Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Сервіси для юристів