Постанова ВГСУ від 08.06.2016 року у справі №922/6387/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Справа № 922/6387/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітснек"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 08.02.2016у справі№ 922/6387/15 господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська імпортна компанія"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вітснек"про стягнення 77 040,94 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Шморгун Р.М., - відповідача Семенов С.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2016 у справі № 922/6387/15 (суддя Добреля Н.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 (судді: Шепітько І.І., Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.), позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітснек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська імпортна компанія" суму основного боргу за дистриб'юторськими договорами № 705-13 від 17.05.2013 та № 3101-14 від 13.01.2014 у розмірі 41 945,00 грн., 32 646,86 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 2 449,08 грн. та 5 700,00 витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітснек", звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 змінити та задовольнити позовні вимоги частково, відмовивши у стягненні з відповідача 32 646,86 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2 449,08 грн.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська імпортна компанія" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітснек" (дистриб'ютор, відповідач) було укладено дистриб'юторські договори № 705-13 від 17.05.2013 та № 13.01.2014 від 13.01.2014, згідно з умовами яких позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти та оплатити отриманий товар у порядку та на умовах даних договорів, рахунків-фактур, додатків і додаткових угод, які є їх невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 5.3 договору № 705-13 від 17.05.2013 поставка товару дистриб'ютору здійснюється на умовах відтермінування платежу строком на 14 календарних днів від дати поставки. Датою поставки товару постачальником є дата, вказана у видатковій накладній. Домовленість щодо відтермінування по оплаті платежу на 14 календарних днів розповсюджується на всі поставки товару, що відвантажуються згідно з договором.

Відповідно до п. 5.3 договору № 13.01.2014 від 13.01.2014 поставка товару дистриб'ютору здійснюється на умовах відтермінування платежу строком на 17 календарних днів від дати поставки. Датою поставки товару постачальником є дата, вказана у видатковій накладній. Домовленість щодо відтермінування по оплаті платежу на 17 календарних днів розповсюджується на всі поставки товару, що відвантажуються згідно з договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вказаних договорів позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 68 410,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № ТОВ-0000120 від 25.12.2013, № ТОВ-000005 від 23.01.2014, № ТОВ-0000007 від 29.01.2014 та № ТОВ-0000009 від 05.02.2014.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договорами щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав частково, а саме сплатив 23.04.2014 - 1 000,00 грн., 29.05.2014 - 2 000,00 грн., 10.06.2014 - 500,00 грн.,12.06.2014 - 5 000,00 грн., 17.10.2014 - 3 700,00 грн., 28.11.2014 - 2 000,00 грн. та повернув товар на суму - 12 370,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 41 945,00 грн.

З огляду на наведене, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за дистриб'юторськими договорами № 705-13 від 17.05.2013 №3101-14 від 13.01.2014 з оплати поставленого товару, інфляційних втрат, 3 % річних та на правову допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем доведено факт порушення відповідачем умов договорів та діючого законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Крім того, зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує проти існування заборгованості за поставлений товар в сумі 41 945,00 грн.

Поряд з тим, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, вважаючи це штрафними санкціями, та посилається на те, що порушення зобов'язання сталось внаслідок непереборної сили.

Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє вказані доводи скаржника, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.