Постанова ВГСУ від 08.04.2015 року у справі №922/4266/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 922/4266/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Акулової Н.В., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"на ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015у справі№ 922/4266/14 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава"простягнення 122300,45 грн.,за участю представників сторін:

позивача: Гордієнко І.С., дов. від 20.03.2015 № 116

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" про стягнення 122300,45 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.12.2014 у справі № 922/4266/14 (суддя Аріт К.В.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" 106264,66 гривень основної заборгованості, 8507,00 гривень пені, 1152,90 гривень суми 3% річних, 6375,89 гривень інфляційних втрат та 2446,00 гривень судового збору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі № 922/4266/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., судді Горбачова Л.Л., Барабашова С.В.) зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/25781/14.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі № 922/4266/14 і поновити розгляд справи у Харківському апеляційному господарському суді.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у справі № 922/4266/14 є вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу № 1107 від 29.11.2013, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін", право на стягнення якої набуто Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" на підставі Договору відступлення прав вимоги № 70378-20/14-7 від 05.06.2014.

Зупиняючи апеляційне провадження у справі № 922/4266/14, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" у цій справі ґрунтуються на умовах договору про відступлення права вимоги № 70378-20/14-7 від 05.06.2014, визнання недійсним якого є предметом розгляду у справі № 910/25781/14, що розглядається Господарським судом міста Києва, і результати розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/25781/14 можуть вплинути на подання і оцінку доказів у справі № 922/4266/14. За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розгляд господарської справи № 922/4266/14 неможливий до вирішення Господарським судом міста Києва пов'язаною з нею господарської справи № 910/25781/14 та набрання рішенням по вказаній справі законної сили.

Як передбачено ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

За змістом вищезазначеної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у іншій справі.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі № 922/4266/14 до вирішення Господарським судом міста Києва пов'язаної із нею справи № 910/2578/14, у задоволенні якого судом першої інстанції було відмовлено. Водночас, у поданому до місцевого господарського суду відзиві на позовну заяву, відповідач заперечував дійсність договору про відступлення права вимоги № 70378-20/14-7 від 05.06.2014, як такого що суперечить чинному законодавству України та укладеного без згоди відповідача.

Як передбачено п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Застосування даної норми господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству.

Отже, місцевий господарський суд має можливість при розгляді справи по суті заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості надати правову оцінку договору, який є однією із підстав позову, і у разі наявності відповідних правових підстав вправі застосувати положення п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України щодо визнання вказаного правочину недійсним.

З огляду на наведене, розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/25781/14 не є перешкодою для встановлення відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України істотних обставин у справі № 922/4266/14, у тому числі і щодо відповідності договору про відступлення права вимоги вимогам чинного законодавства.

При цьому як вбачається зі змісту рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2014 у цій справі, місцевий господарський суд в межах своїх повноважень надав правову оцінку доводам відповідача щодо недійсності договору про відступлення права вимоги № 70378-20/14-7 від 05.06.2014 та, визнавши їх необґрунтованими, відхилив вказані посилання відповідача.

Натомість, суд апеляційної інстанції вказані обставини не врахував та зазначивши лише про пов'язаність справ № 922/4266/14 і 910/25781/14, не навів відповідних доводів в обґрунтування неможливості розгляду справи № 922/4266/14 до вирішення пов'язаної із нею справи № 910/25781/14.

При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").