Постанова ВГСУ від 08.04.2014 року у справі №911/3549/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року Справа № 911/3549/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Воліка І.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі) розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Вест Лайн Диструб'юшн" на рішення господарського суду Київської області від 28.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 р. у справі № 911/3549/13 господарського суду Київської області за позовомПриватного підприємства "Вест Лайн Диструб'юшн" доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5 простягнення 81 156,00 грн.

за участю представників:

позивача: Риченко В.В.

відповідача: ОСОБА_5

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство "Вест Лайн Диструб'юшн" (надалі - "ПП "Вест Лайн Диструб'юшн") звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (надалі - "ФОП ОСОБА_5") про стягнення 81 156,60 грн., що складаються з 55 181,56 грн. основного боргу, 18 624,31 грн. пені, 7 350,73 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу товару, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм статей 525, 526, 546, 549, 625 ЦК України та статті 193 ГК України.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.10.2013 р. (суддя Щоткін О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що укладеним між сторонами договором строк оплати не встановлено, вимога про сплату грошових коштів в порядку ст. 530 ЦК України позивачем не пред'являлась, тому зобов'язання з оплати товару відповідачем не порушено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 р. (судді Агрикова О.В., Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт розрахунку відповідача з позивачем в повному обсязі, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПП "Вест Лайн Диструб'юшн" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 28.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.07.2010 р. між ПП "Вест Лайн Дистриб'юшн" (продавець) та ФОП ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 639-Т/10 (надалі - "Договір"), за умовами якого продавець зобов'язався продати/передати у власність покупцю тютюнову та іншу продукцію (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору продавець зобов'язався передати товар у власність покупцю відповідно до кількості, зазначеній у видатковій накладній.

Покупець, згідно з п. 3.3 Договору, зобов'язався своєчасно сплатити вартість отриманого товару в розмірах і в строк, встановлені цим договором.

Згідно зі ст. 193 ГК України, приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання своїх зобов'язань за Договором позивач за заявленими накладними передав відповідачу тютюнові вироби.

Також апеляційним господарським судом, з посиланням на наявні в матеріалах справи платіжні доручення, касові чеки та накладні на повернення товару, встановлено, що відповідач розрахувався за поставлений позивачем товар в повному обсязі.

Враховуючи дане, а також наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 55 181,56 грн.

З огляду на відсутність підстав для стягнення основного боргу, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 18 624,31 грн. пені та 7 350,73 грн. 3% річних.

Твердження позивача, викладені в касаційній скарзі, даного висновку не спростовують.