Постанова ВГСУ від 07.12.2016 року у справі №910/12039/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/12039/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін:від позивачаГуляєва С.В., Коваленко Н.М.,від відповідачаКравця О.В., Мороф'янця Б.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 рокуу справі№910/12039/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі"про врегулювання розбіжностей,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі" (надалі - ТОВ "Глобал Енерджі", відповідач) про врегулювання переддоговірного спору, що виник між сторонами при укладені договору від 23.04.2014 року №583-14 про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією і просив суд викласти п.п. 1.1, 1.3, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, 4.5, пп. 4 п. 5.1., пп. 2 п. 6.2, пп. 8 п. 6.2, пп. 4 п. 6.3, пп. 9 п. 6.3, пп. 10 п. 6.3, п.п. 10.1, 10.2, 11.2 договору, додатки 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору в редакції, запропонованій позивачем.

Відповідач позов не визнав, просив суд затвердити вказані пункти спірного договору у редакції, яка запропонована ним і відповідає Примірному договору, затвердженому Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕ) №934 від 19.10.2005 року.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі №910/12039/14 (суддя Ковтун С.А.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Буравльов С.І.), позов задоволено частково. Визнано укладеним спірний договір №583-14, основний текст якого датований 23.04.2014 року. Вирішено, що:

- пп. 9 п. 6.3 договору №583-14 мають бути викладені у редакцій запропонованій позивачем;

- п. 1.1, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, пп. 2 п. 6.2, п.п. 10.2, 11.2 - у редакціях, запропонованих відповідачем;

- п. 4.5, пп. 4 п. 5.1, пп. 8 п. 6.2 мають бути викладені у редакції позивача із уточненнями суду, які зроблені з урахуванням норм чинного законодавства;

- пп. 4 п. 6.3, п. 10.1 - в редакції відповідача із уточненнями суду, які зроблені з урахуванням норм чинного законодавства;

- п. 1.3 та пп. 10 п. 6.3 мають бути виключені з тексту договору №583-14.

Із зазначеними судовими рішеннями позивач не погодився і звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Заявник касаційної скарги посилається на те, що при вирішенні даної справи суди попередніх інстанцій порушили положення ч.ч. 1-3 ст. 626, ст. 649 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 179, ч. 3 ст. 180, ст. 181, ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в порушення вимог ст.ст. 33, 43, ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) належним чином не дослідили всі обставини справи і застосували при вирішенні спору виключно нормативно правові акти, які регулюють діяльність на роздрібному ринку електричної енергії, а саме Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996 року (надалі - ПКЕЕ), не врахували вимог норм чинного законодавства, яке регулює діяльність учасників оптового ринку електричної енергії, на підставі якого виникли правовідносини сторін, зокрема, п.п. 2.22, 2.4, 8.1 Інструкції про порядок комерційного обліку електричної енергії (додаток 10 до Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України), п. 2.4 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ №36 від 12.08.1996 року (надалі - Правила з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом), а при викладенні своїх доводів щодо пунктів 2.1, 4.5, підпункту 2 п. 6.2 спірного договору враховано доводи лише відповідача і не надано оцінки доводам позивача. Крім того, на думку позивача, суди без належних обґрунтувань та посилання на норми діючого законодавства встановили строк дії договору до 2020 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ПАТ "Київенерго" є суб'єктом, що займає монопольне становище на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами на території міста Києва та Київської області відповідно до постанови НКРЕ від 05.05.2011 року №778. ТОВ "Глобал Енерджі" є постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом відповідно до ліцензії серії АЕ №288272 з терміном дії по 18.05.2019 року.

При укладенні договору №583-14 про передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами між постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом та електропередавальною організацією, зміст якого був запропонований позивачем, у сторін виникли розбіжності щодо п.п. 1.1, 1.3, абз. 2 п. 2.1, п.п. 4.2, 4.3, 4.5, пп. 4 п. 5.1., пп. 2 п. 6.2, пп. 8 п. 6.2, пп. 4 п. 6.3, пп. 9 п. 6.3, пп. 10 п. 6.3, п.п. 10.1, 10.2, 11.2, додатків 1, 2, 3, 4, 5, 6 до договору.

Судами встановлено, що обов'язковість укладення договору №583-14 з передачі електричної енергії між постачальником електричної енергії та електропередавальною організацією, а також необхідність викладення його змісту на основі примірного договору передбачено ч.ч. 3, 4 ст. 179 ГК України та п. 2 Порядку доступу постачальників електричної енергії за нерегульованим тарифом до місцевих (локальних) електричних мереж, затвердженого поставною НКРЕ №1421 від 29.10.2010 року (надалі - Порядок доступу постачальників до місцевих (локальних) електричних мереж). Зміст Примірного договору схвалено постановою НКРЕ №934 від 19.10.2005 року. Окремі умови примірного договору, відповідно до зазначених норм права, можуть бути змінені або доповненні за взаємною згодою сторін. У разі відсутності взаємної згоди обох сторін, якщо в процесі переддоговірної процедури одна із сторін не прийняла пропозиції другої сторони щодо умов договору, які відмінні від умов примірного договору, розбіжності, що залишились неврегульованими сторонами, відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України, мають вирішуватись судом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що оскільки сторони не дійшли взаємної згоди щодо змісту спірних пунктів договору, укладення якого в силу закону є для них обов'язковим, формування змісту договору №583-14 повинно здійснюватись виходячи з імперативного характеру Примірного договору для умов, щодо яких існує спір. При цьому, розглянувши окремо кожну умову договору щодо якої у сторін виник спір, суди надали цим пунктам оцінку і затвердили їх зміст у таких редакціях, які відповідали вимогам чинного законодавства.

З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується і Вищий господарський суд України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, всупереч власній позиції з посиланням на неможливість внесення змін до редакції Примірного договору за відсутності згоди обох сторін, затвердили пункти цього договору у редакціях, які не відповідають змісту Примірного договору, Вищий господарський суд України відхиляє з наступних підстав.

Приписами ч.ч. 1, 6 ст. 179 ГК України передбачено, що законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови договорів, які суб'єкти господарювання, що забезпечують споживачів, зокрема, електроенергією зобов'язані укладати з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

При цьому, статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Частиною 3 ст. 184 ГК України передбачено, що укладання господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно вимог ст. 181 ГК.

Частинами 4-7 ст. 181 ГК України встановлено порядок врегулювання сторонами суперечностей, які виникли щодо окремих умов договору, а безпосередньо в частині сьомій зазначено, що якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Із зазначеного вбачається, що у випадку недосягнення згоди між учасниками господарських відносин щодо окремих умов договору, укладення якого в силу закону є обов'язковим для сторін і його зміст нормативно-правовими актами рекомендовано викласти на основі примірного договору, рішення щодо змісту спірних пунктів такого договору має приймати суд. При цьому, вирішуючи такий переддоговірний спір суд має перевірити, чи відповідає кожен спірний пункт Примірному договору. Якщо запропоновані умови не передбачені Примірним договором, і сторони не дійшли згоди щодо них, суду слід перевірити чи відповідають ці умови вимогам цивільно-правових актів і залежно від встановленого прийняти судове рішення щодо можливості включення такої умови до спірного договору або зміни умови, передбаченої в Примірному договорі на редакцію, запропоновану одною із сторін.