Постанова ВГСУ від 07.12.2016 року у справі №910/1197/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/1197/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.09.2016та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.07.2016у справі№ 910/1197/16 господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Кондитерський магазин"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4проусунення перешкод у користуванні та стягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПП "Кондитерський магазин" - Ступака Н.В.,

- ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Приватне підприємство "Кондитерський магазин" (надалі - ПП "Кондитерський магазин" / позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4 / відповідач) про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення останньої з нежитлового приміщення кафе загальною площею 143,7 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення неустойки в сумі 30 800 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2016 (суддя Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 (головуючий суддя Алданова С.О., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.), позовні вимоги задоволено в повному обсязі: зобов'язано ФОП ОСОБА_4 усунути перешкоди ПП "Кондитерський магазин" в користуванні приміщенням шляхом виселення з нежитлового приміщення кафе, загальною площею 143,7 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ПП "Кондитерський магазин" суму неустойки в розмірі 30 800 грн. та суму судового збору в розмірі 2 740 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 в дохід Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 16 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 07.09.2012 між ПП "Кондитерський магазин" (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_4 (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна № 1 (надалі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення - кафе загальною площею 143,7 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 1.2. договору оренди власником об'єкта оренди є ПП "Кондитерський магазин" на підставі договору купівлі-продажу від 18.01.2006 № 1101.

У пункті 2.1. договору оренди визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. п. 2.3., 2.5. договору оренди у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Місячна орендна плата складає 7 700 грн. (п. 3.1. договору оренди в редакції додатку № 3 до договору оренди).

З матеріалів справи також вбачається, що сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору від 07.09.2012, якою останні згідно з п. 5.2. та п. 5.3. договору оренди погодили ремонтні, дизайнерські роботи та використання рекламних засобів за переліком, зазначеним в додатковій угоді.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору оренди орендодавцем передано, а орендарем прийнято у тимчасове користування об'єкт оренди, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 07.10.2012, підписаним сторонами договору та скріпленим їхніми печатками.

Відповідно до п. 11.1. договору оренди останній укладається на строк 2 роки 11 місяців. Договір вважається автоматично пролонгованим, якщо жодна із сторін не попередила за 2 місяці до закінчення строку дії договору про його розірвання.

Так, як з'ясовано судами, листами-повідомленнями від 06.07.2015, 07.09.2015 та 25.09.2015 позивач повідомляв відповідача про відсутність наміру продовжувати строк оренди та просив звільнити орендоване приміщення. Однак, вказані листи залишились без відповіді та задоволення зі сторони відповідача шляхом повернення позивачу об'єкту оренди, у зв'язку з чим ПП "Кондитерський магазин" було змушене звернутися до господарського суду міста Києва з відповідним позовом.

Статтею 509 ЦК України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.