ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2016 року Справа № 924/159/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Удовиченка О.С.,суддів:Білошкап О.В., Катеринчук Л.Й.розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову та на ухвалуРівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 господарського суду Хмельницької області від 30.03.2016 (про визнання грошових вимог ОСОБА_5.)у справі№ 924/159/14 за заявами до ОСОБА_6, ОСОБА_7 Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант - Центр"про арбітражний керуючийбанкрутство Сибаль А.М.в судовому засіданні взяли участь представники :
кредитора ОСОБА_4 - ОСОБА_9, кредитора ОСОБА_5 - ОСОБА_10, арбітражний керуючий Сибаль А.М., кредитор ОСОБА_6, ПАТ "Банк Форум" - Гуртовий В.В.
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2014, порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр" (далі - ТОВ "Октант-центр"), визнано грошові вимоги ініціюючих кредиторів до боржника в загальній сумі 789819,70 грн.
Офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство здійснено 24.07.2014 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України.
ОСОБА_5 звернулася до господарського суду в порядку ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з заявою про визнання його конкурсним кредитором із грошовими вимогами до боржника в розмірі 3 536 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 30.03.2016 (суддя: Яроцький А.М.) визнано грошові вимоги ОСОБА_5 до ТОВ "Октант-центр" в розмірі 3 537 218,00 грн., з яких 3536000,00 грн. основна заборгованість, 1 218,00 грн. судовий збір.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 (колегія суддів: Савченко Г.І., Юрчук М.І., Демидюк О.О.) ухвалу господарського суду Хмельницької області від 30.03.2016 залишено без змін.
ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 та ухвалу господарського суду Хмельницької області від 30.03.2016, прийняти нове рішення, яким у визнанні грошових вимог ОСОБА_5 відмовити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.43 ГПК України. Заявником зазначено про невідповідність касових документів встановленим для первинних документів вимогам, неможливість ідентифікації осіб, які брали участь в господарських операціях, у зв'язку з цим зазначає про фіктивність господарських операцій. Крім того, заявником зазначено, що прибуткові касові ордери, які надані ОСОБА_5, складені на бланках типової форми №КО-1 (додаток №2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті України), яка набрала чинності 16.06.2009 та не існувала на момент складання вказаних прибуткових касових ордерів.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Частиною 2 ст.22 ГПК України передбачено право сторін подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу
При цьому сторони відповідно до ч.1 ст.22 ГПК України користуються рівними процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Таким чином, кредитор, арбітражний керуючий, боржник та інші учасники провадження у справі про банкрутство, користуючись рівними процесуальними правами повинні довести ті обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, шляхом надання документів, що їх підтверджують, а у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 звернулася в порядку ст.23 Закону з заявою про визнання його конкурсним кредитором із грошовими вимогами до боржника в сумі 3 536 000,00 грн.
Вимоги ОСОБА_5 обґрунтовані заборгованістю боржника за договором №9-ГК-49 від 28.11.2008 про дольове інвестування у житлове будівництво, укладеним між ОСОБА_5 та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-центр"). За цим договором боржник зобов'язувався збудувати і передати ОСОБА_5 (клієнт) у власність обумовлений об'єкт інвестування (житлове приміщення), а клієнт зобов'язується забезпечити відповідне інвестування та прийняти його у свою власність. Заявником зазначено, що відповідно до положень зазначеного договору, нею як інвестором внесено 100 % інвестицій, а боржник своїх зобов'язань за договором не виконав та не передав у власність проінвестований об'єкт у строк до 30.09.2012. У зв'язку з тим, що боржником порушено умови договору, 04.04.2014 ОСОБА_5 подано заяву про розірвання договору №9-ГК-49 від 28.11.2008 про дольове інвестування у житлове будівництво та повернення внесених інвестицій, однак кошти їй не були повернені.
На підтвердження своїх вимог заявником надано договір №9-ГК-49 від 28.11.2008 про дольове інвестування у житлове будівництво, довідку №497 від 11.10.2011 про те, що ОСОБА_5 проінвестовано 442 кв.м., загальна проінвестована сума становить 3 536 000,00 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру №281 від 28.11.2008, №285 від 08.07.2010, №203 від 05.03.2010, №359 від 06.10.2010, №702 від 05.12.2009, №509 від 05.05.2009, №312 від 02.12.2008; заяву про розірвання договору 9-ГК-49 від 28.11.2008 про дольове інвестування у житлове будівництво та повернення коштів.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 23 Закону, дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість боржника перед ОСОБА_5, грошові зобов'язання виникли на підставі правочину, недійсність якого у судовому порядку не встановлена, вимоги кредитора визнано розпорядником майна та боржником у повному обсязі.
Відхиляючи доводи заявника апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту здійснення господарських операцій між кредитором та боржником, суд апеляційної інстанції зазначив, що факт здійснення господарської операції підтверджується первинними документами, зокрема, квитанціями до прибуткових касових ордерів та прибутковими касовими ордерами, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні" є підтвердженням наявності договірних відносин між сторонами.
Колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ст.1 Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Сервіси для юристів