ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2014 року Справа № 905/5669/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Дерепи В.І.суддівБондар С.В. (доповідач), Кривди Д.С.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Державного підприємства "Артемсіль" від позивача: не з'явились від відповідача: не з'явились від прокуратури: Коркішко В.М.на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 26.05.2014 рокуу справі№ 905/5669/13за позовомДержавного підприємства "Артемсіль"доВійськової частини А - 4176простягнення 12 603, 15 грн.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Артемсіль" (далі позивач) 02.08.2013 року (згідно з поштовим штемпелем на конверті т. 1 а.с. 64) звернулось з позовом до Військової частини А - 4176 (далі відповідач) про стягнення 12 603,15 грн. заборгованості за період з грудня 2008 року по грудень 2009 року, яка виникла в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 93 від 02.08.2004 року (далі Договір).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2013 року позовні вимоги були задоволені частково. З відповідача підлягало стягненню заборгованість у розмірі 11 912 грн.
Суд прийшов до висновку про те, що в зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у нього виникла заборгованість. В рішенні суду зазначено, що відповідач не заявляв про застосування позовної давності.
Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України (далі прокурор) звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.05.2014 року апеляційну скаргу прокурора було задоволено, а рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2013 року у даній справі було скасовано та прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
В постанові Донецького апеляційного господарського суду, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що відповідач не заявляв про застосування строку позовної давності. Обставин, щодо переривання або зупинення строків позовної давності апеляційним судом не встановлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що на його думку, строк позовної давності було перервано, відповідно до ст. 264 ЦК України, вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, а саме підписанням відповідачем у 2011 року актів звіряння.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника прокуратури, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
02.08.2004 року між позивачем (основний споживач) та відповідачем (субспоживач) укладено Договір (т.1 а.с. 13-16).
Відповідно до п. 1.1 Договору основний споживач зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених субспоживачу до використання, а субспоживач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії.
Відповідно до п. 10.4 Договору останній укладається на термін до 31.12.2005 року, набирає чинності з дня його підписання і вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про відмову від цього договору або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством.
В матеріалах справи міститься заява відповідача про пролонгацію на 2009 рік дії договору № 93 від 02.08.2004 року про спільне використання технологічних мереж основного споживача (т.1 а.с.193).
Позивач звернувся до господарського суду Донецької області - 02.08.2013 року, з позовною заявою про стягнення заборгованості, яка на його думку, виникла у відповідача в період з грудня 2008 року по грудень 2009 року.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
До матеріалів справи (т.1 а.с. 179) залучена заява відповідача від 30.08.2013 року (отримана судом 05.09.2013 року). В заяві відповідач зазначає, що згідно ст. 257 ЦК України строк позовної давності встановлено три роки, та просить позов позивача відхилити.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано розцінено зазначену заяву, як заяву про застосування позовної давності і відповідно у суду першої інстанції не було підстав для висновку про те, що відповідачем не заявлялось про застосування позовної давності
Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
До матеріалів справи (т.1 а.с. 18) залучено акт звіряння взаєморозрахунків станом на 07.04.2011 року підписаний сторонами у справі, згідно якого у відповідача є перед позивачем борг в сумі 12 333, 71 грн.
У зазначеному вище акті період за який виникла заборгованість не вказаний.
Вказаному акту, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не було дано належної оцінки.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення прийняті у справі скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Сервіси для юристів