ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2015 року Справа № 914/251/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015у справі№ 914/251/15 Господарського суду Львівської областіза позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відовідальністю "Дружба"доПриватного акціонерного товариства "Медвежа Воля"
простягнення 92152,41 грн., за участю представників сторін від позивача: не з'явились, від відповідача: не з'явились,
ВСТАНОВИВ:
Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба" у січні 2015 року звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" про стягнення 71243,52 грн. заборгованості, 2181,99 грн. 3% річних, 18726,90 грн. інфляційних втрат, 1843,05 грн. судового збору.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.03.2015 у справі № 914/251/15 (суддя Мазовіта А.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 (у складі колегії суддів: Бойко С.М. - головуючого, Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) позов частково задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Медвежа Воля" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" 71243,52 грн. основного боргу, 2181,99 грн. 3% річних, 17078, 99 грн. інфляційних втрат, 1810,09 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 Господарського суду Львівської області, Приватне акціонерне товариство "Медвежа Воля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.03.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/251/15 Господарського суду Львівської області, і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Дружба" з 26.03.2014 по 29.03.2014 поставлено Приватному акціонерному товариству "Медвежа Воля", що підтверджується видатковими накладними № 13 від 26.03.2014, № 10 від 27.03.2014, № 24 від 27.03.2014, № 29 від 29.03.2014 та довіреностями на отримання ТМЦ № 5 від 26.03.2014, товар на загальну суму 244973,52 грн.
Відповідачем зобов'язання перед позивачем з оплати вартості товару виконано частково, станом на час розгляду справи в суді заборгованість відповідача становить 71243,52 грн.
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частинами 1, 3 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується статтею 218 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.
Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.
Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій з виконання вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.
Судом першої інстанції встановлено: правовідносини сторін, що між ними виникли, а саме: укладення господарського договору в спрощений спосіб, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідно до вказаних норм Цивільного кодексу України, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена позивачем до відповідача пропозиція укласти договір та прийняття відповідачем пропозиції позивача, що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію (видатковій накладній). Таким чином, розбіжностей щодо умов зазначених в оферті не було, відповідачем прийнято товар без зауважень та без застережень, частково оплачено. Непідписання договору у вигляді окремого документа не спростовує висновки судів про наявність договірних відносин у спрощеній формі, передбаченій частинами 1, 3 статті 181 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).
Сервіси для юристів