ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2016 року Справа № 914/3650/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Демидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" на рішеннявід 11.01.2016господарського суду Львівської області та на постанову від 30.03.2016Львіського апеляційного господарського судуу справі№ 914/3650/15 господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа+"до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "КПК-АгроІнвест",за участю третьої особи, яка не заявляє самостіних вимог на предмет спору на стороні відповідачівприватного нотаріуса Радехівського районного нотаріального округу Львівської області Юрченко О.В.провизнання іпотечного договору недійсним В судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідача-1не з'явились;відповідача-2Красовський В.Б. (дов. від 03.06.2016 № б/н);третьої особине з'явились;ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Основа+" (надалі - ТОВ "Основа+") звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (надалі - ТОВ "Традєкс", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "КПК-АгроІнвест" (надалі - ТОВ "КПК-АгроІнвест", відповідач-2) про визнання Іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 недійсним.
Рішенням господарського суду Львівської області від 11.01.2016 у справі № 914/3650/15 (суддя Гутьєва В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 (колегія суддів: Бойко С.М. - головуючий, судді - Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.), позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним укладений між ТОВ "Основа+", ТОВ "КПК-АгроІнвест" та ТОВ "Традєкс" Іпотечний договір № 2032 від 03.09.2013, посвідчений 03.09.2013 Юрченко О.В. приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу за реєстраційним № 2032; стягнуто з ТОВ "Традєкс" на користь ТОВ "Основа+" 609,00 грн. судового збору; стягнуто з ТОВ "КПК-АгроІнвест" на користь ТОВ "Основа+" 609,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач-1 - ТОВ "Традєкс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2016 скасувати, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального та матеріального права, і зокрема, ст. ст. 1, 19 Конституції України, пункт 3 частини 1 ст. 3, ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, ст. 199 Господарського кодексу України, ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), з урахуванням яких не надано належної правової оцінки оспорюваному договору відповідно до основоположного принципу цивільного права - свободи договору, та якими не заборонено, що за погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, що не є порушенням норм Закону України "Про іпотеку", і ці порушення є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.
Сторони не скористалися правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу відповідача-1 до Вищого господарського суду України не надіслали.
Учасники процесу, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, проте своїм правом взяти участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористалися.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Основа+" (Іпотекодавець), ТОВ "КПК-Агроінвест" (Продавець) та ТОВ "Традєкс" (Ііпотекодержатель) укладений Договір іпотеки № 2032 від 03.09.2013, за умовами якого предметом цього Договору є надання Іпотекодавцем (ТОВ "Основа+") в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п 1.5. цього Договору, в забезпечення виконання зобов'язань Продавця (ТОВ "КПК-Агроінвест") перед Іпотекодержателем (ТОВ "Традєкс"), в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Продавцем зобов'язань забезпечених іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку предмету іпотеки. За цим договором іпотекою забезпечуються виконання зобов'язань Продавця, що випливають з Форвардного контракту № 21-08-2013К від 21.08.2013 та всіх додаткових угод до нього, згідно з якими Продавець зобов'язується передати 6 000,00 грн. метричних тонн кукурудзи в зерні 3 класу врожаю 2013 року в термін до 20.04.2014 (п. п. 1.1., 1.2. Договору іпотеки).
Згідно з пунктом 1.2.1. Договору іпотеки, у разі визнання контрактів недійсними, іпотекою за цим Договором забезпечується повернення Продавцем грошових коштів на суму 768 000,00 доларів США, які згідно з вимогами чинного законодавства останній зобов'язаний буде повернути ТОВ "Традєкс".
Відповідно до 1.5. Договору іпотеки в забезпечення виконання Продавцем зобов'язань за контрактом Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю Іпотекодавця.
Предметом спору є матеріально-правова вимога про визнання Іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 недійсним, яка обгрунтована тим, що Іпотекодержателем не може бути третя особа в зобов'язанні, якою є ТОВ "Традєкс", а лише Кредитор за основним зобов'язанням - Rathlin Limited, з яким Продавцем - ТОВ "КПК-Агроінвест" укладений Форвардний контракт № 21-08-2013К від 21.08.2013.
Місцевий господарський суд здійснюючи правовий аналіз договору іпотеки, з урахуванням положень ст. ст. 11, 202, 626, 627, 546, 572, 575 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 7 Закону України "Про іпотеку", з системного аналізу цих норм, дійшов висновку, що законодавець надає право лише кредитору за основним зобов'язанням здійснити забезпечення цього зобов'язання іпотекою і набути права іпотекодежателя та у разі невиконання основного зобов'язання іпотекодержатель, яким є кредитором за основним зобов'язанням набуває права на задоволення своїх забезпечених вимог за рахунок предмета іпотеки; іпотека має похідний характер від основного зобов'язання, що вказує на те, що задоволення вимог у разі порушення основного зобов'язання може здійснюватися лише на користь кредитора цього зобов'язання.
Виходячи з того, що ТОВ "Традєкс" на час укладення Іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 не було кредитором за основним зобов'язанням - Форвардним контрактом № 21-08-2013 К від 21.08.2013, доказів заміни кредитора у основному зобов'язанні Rathlin Limited на ТОВ "Традєкс" не встановлено, тому суд дійшов втсновку, що ТОВ "Традєкс" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання такого правочину, у зв'язку з чим, зміст Іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 суперечить актам цивільного законодавства. Крім цього, місцевий господарський суд вказує на те, що чинним законодавством не передбачено надання прав заставодержателя іншій особі крім кредитора, не встановлено відповідальності такої особи (заставодержателя не кредитора) перед кредитором в основному зобов'язанні, що дає підстави для визнаня оспорюваного правочину недійсним відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Апеляційний господарський суд повторно переглядаючи справу частково погодився з висновками місцевого суду вказавши на безпідставність посилання в мотивувальній частині рішення на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у ТОВ "Традєкс" для укладання спірного договору іпотеки у розумінні частини ст. 92 Цивільного кодексу України, тому дане посилання виключено з мотивувальної частини рішнння, яким задоволено позовні вимоги про визнання іпотечного договору недійсним з інших підстав; крім того, зазначена підстава не заявлялась позивачем при зверненні до суду, тому не повинна розглядатися судом.
Разом з тим, здійснивши аналіз тексту "іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням", викладеного у ст. 1 Закону України "Про іпотеку", апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що "кредитор за основним зобов'язанням" є відокремленим уточненням (визначенням, дефініцією) до "іпотекодержатель". Тому відсутність у даному положенні закону "та інші особи" або аналогічних мовних зворотів, свідчить про вичерпність осіб, які є іпотекодержателями, а тому й про однозначність в розумінні та застосуванні вказаного положення закону, у зв'язку з чим погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки ТОВ "Традєкс" на час укладення Іпотечного договору № 2032 від 03.09.2013 не було кредитором за основним зобов'язанням - Форвардним контрактом № 21-08-2013 К від 21.08.2013, тому оспорюваний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним на підставі частини 2 ст. 203 та частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 6, 546, 572, Цивільного кодексу України та ст. ст. 1, 3, 7 Закону України "Про іпотеку".
Втім, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки попередніх судових інстанцій передчасними, а рішення такими, що прийняті без належного дослідження та врахування усіх обставин справи.
За змістом ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).
Визнаючи надійсним Іпотечний договір № 2032 від 03.09.2013 з тих підстав, що Іпотекодержателем за оспорюваним договором є інша особа, а не кредитор за основним зобов'язанням, суди не надали належної правової оцінки Форвардному контракту № 21-08-2013 К від 21.08.2013 та його умовам, дійшли передчасних висновків, що оспорюваний договір іпотеки укладений не в забезпечення цього контракту.
Згідно із ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Спеціальним законом, що регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки, є Закон України "Про іпотеку".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Твердження судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ "Традєкс" не може бути іпотекодержателем, з огляду на відсутність у позивача зобов'язання перед відповідача-1, є передчасним та зробленим без урахування умов Форвардному контракту № 21-08-2013 К від 21.08.2013 та за відсутності прямої вказівки у спеціальному законі щодо заборони укладення забезпечувальних договорі на користь третіх осіб.
За приписами частини 1 ст. 199 Господарського кодексу України Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано основний принцип цивільного законодавства для осіб приватного права, на відміну від органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 19 Конституції України), що "дозволено все, що не заборонено законом".
Сервіси для юристів