ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2016 року Справа № 904/9013/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства Фірми "МГТ" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у справі № 904/9013/15 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомприватного підприємства Фірми "МГТ"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Атомбудгруп"простягнення 13 900 грн.,представники сторін у судове засідання не з'явились,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2015 року приватне підприємство Фірма "МГТ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Атомбудгруп" про стягнення 13 900 грн. заборгованості за договором № 21/08 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 21.08.2015.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 13 900 грн. заборгованості.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано і прийнято нове про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством Фірмою "МГТ" (перевізником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Атомбудгруп" (замовником) 21.08.2015 укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 21/08, за умовами якого перевізник прийняв на себе зобов'язання надати послуги замовнику з перевезення вантажу своїми автомобілями, а замовник - забезпечити наданий транспорт в режимі роботи, обумовленому договором, та оплатити перевезення вантажу.
Згідно з п. 1.4 договору послуги надаються автомобілями: MAN TGA 33.350 д/н АЕ3321НВ - 25т.; MAN TGA 41.360 д/н АЕ8791НА - 30т.; Hania ZZ3315S3065B д/н АЕ0887ЕС - 30т. Сума договору визначається виходячи з кількості змін. Вартість однієї зміни складає (10 годин) 2 000 грн.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що перевезення вантажів здійснюється перевізником 20 годин на добу, у дві зміни.
За умовами п. 3.3 договору вантаж, який передається замовником до перевезення, повинен бути доставлений у місце призначення в узгоджені строки.
Відповідно до п. 3.5 договору по закінченню зміни водії перевізника зобов'язані підписати у замовника товарно-транспортну накладну, підтверджуючу об'єм перевезення.
Згідно з п. 4.1 договору розрахунки між перевізником та замовником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок перевізника протягом 3 календарних днів після підписання акта виконаних робіт. Акт виконаних робіт підписується кожні 7 днів наданих послуг перевезення.
Як зазначає позивач, у період з 23.08.2015 по 31.08.2015 ним відпрацьовано 69,5 годин на загальну суму 13 900 грн., про що 05.09.2015 на адресу відповідача надіслано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 19 від 31.08.2015 та рахунок № 10 від 02.09.2015 на суму 13 900 грн.
Відповідач зазначений акт не підписав, заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове - про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин, на які він послався в обґрунтування своїх вимог, зокрема факту надання відповідачу послуг за договором, з огляду на що позов задоволенню не підлягає.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Сервіси для юристів