Постанова ВГСУ від 07.06.2016 року у справі №5021/454/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 5021/454/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.розглянувши касаційну скаргуВАТ "Полісся" в особі ліквідатора Чупруна Євгена Вікторовичана постанову та ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 року Господарського суду Сумської області від 14.03.2016 року у справі Господарського суду№ 5021/454/2011 Сумської областіза заявою1. Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області; 2. ТОВ "Хімбуд-3"; 3. ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" НАК "Нафтогаз України" Шосткинського управління по експлуатації газового господарствадоВАТ "Полісся"про визнання банкрутомліквідаторЧупрун Є.В.за участю в судовому засіданні представників учасників провадження у справі:

арбітражного керуючого Чупруна Є.В.: Авраменко О.В. (довіреність від 24.03.2016 року).

В С Т А Н О В И В :

ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.03.2011 року за заявою Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції, ТОВ "Хімбуд-3" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" НАК "Нафтогаз України" Шосткинського управління по експлуатації газового господарства порушено провадження у справі №5021/454/2011 про банкрутство ВАТ "Полісся" (далі - боржника) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство) (том 1, а.с. 1).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду Сумської області від 07.05.2012 року, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Чупруна Є.В. (том 6, а.с. 72 - 74).

20.11.2015 року ліквідатор ВАТ "Полісся" Чупрун Є.В. звернувся до місцевого господарського суду зі заявою №02-01/5021/454/2011/1848 від 20.11.2015 року (з урахуванням додаткових пояснень №02-01/5021/454/2011/2047 від 15.01.2016 року) про зобов'язання Шосткинської міської ради прийняти до комунальної власності без додаткових умов об'єкт цивільної оборони, який обліковується за банкрутом, а саме: сховище №68269, місткістю 150 чол., 1984 року введення в експлуатацію, розташоване в будівлі (літ. З) ВАТ "Полісся" (вх. №2603 (з) та №351); ухвалою суду від 25.11.2015 року розгляд зазначеної заяви призначено у засіданні на 03.12.2015 року, який неодноразово відкладався судом, залучено до участі у справі Шосткинську міську раду (том 25, а.с. 242 - 248, том 26, а.с. 7 - 8, 30 - 31, 34, 40 - 41, 64, 72 - 73, 86 - 87).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.03.2016 року (суддя Костенко Л.А.) у задоволенні заяви №02-01/5021/454/2011/1848 від 20.11.2015 року, поданої ліквідатором у справі №5021/454/2011, відмовлено (том 26, а.с. 104 - 106).

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ВАТ "Полісся" в особі ліквідатора Чупруна Євгена Вікторовича (далі - скаржник) звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 14.03.2016 року та прийняти нове рішення про зобов'язання Шосткинської міської ради прийняти до комунальної власності без додаткових умов об'єкт цивільної оборони, який обліковується за банкрутом, а саме: сховище №68269, місткістю 150 чол., 1984 року введення в експлуатацію, розташоване в будівлі (літ. З) ВАТ "Полісся", мотивуючи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Крестьянінов О.О., судді: Білоусова Я.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу скаржника залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Сумської області від 14.03.2016 року у даній справі - без змін (том 26, а.с. 112 - 115).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 19.04.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 14.03.2016 року, прийняти нове рішення про зобов'язання Шосткинської міської ради прийняти до комунальної власності без додаткових умов об'єкт цивільної оборони, який обліковується за банкрутом, а саме: сховище №68269, місткістю 150 чол., 1984 року введення в експлуатацію, розташоване в будівлі (літ. З) ВАТ "Полісся", аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 19 Кодексу цивільного захисту України, статей 24, 26, 30 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", пункту 1.4. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України №908/68 від 19.05.1999 року, та пункту 27 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №253 від 25.03.2009 року.

Скаржник зазначив, що наявність на балансі банкрута захисної споруди цивільного захисту, яка не підлягає включенню до складу ліквідаційної маси як майно, що не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Полісся" у процесі приватизації, але обліковується за банкрутом, перешкоджає завершенню процедури ліквідації ВАТ "Полісся" як юридичної особи, а бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо неприйняття до комунальної власності спірного сховища створює перешкоди для виконання ліквідатором банкрута вимог частини 1 статті 26 Закону про банкрутство та затягує в цілому строк здійснення ліквідаційної процедури у даній справі про банкрутство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 19.04.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 14.03.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника ліквідатора банкрута Чупруна Є.В. - Авраменка О.В., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 22 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) регламентовано, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на 6 місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, суди дійшли вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року, з огляду на те, що ліквідаційну процедуру щодо боржника у даній справі введено постановою місцевого господарського суду від 07.05.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Положеннями частин 1, 8, 11, 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що до захисних споруд цивільного захисту належить сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів. Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів. З моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту, а володіння, користування та розпорядження такою спорудою здійснюється відповідно до закону. Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Відповідно до пункту 16 частини 2 статті 17 Кодексу цивільного захисту України, формування та реалізація заходів державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

Згідно з частиною 1 статті 18 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту (територіальні органи Державної служби України з надзвичайних ситуацій в АРК, областях, містах Києві та Севастополі) належить, зокрема, організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, та захисних споруд цивільного захисту державної власності, що перебувають на балансі суб'єктів господарювання приватної форми власності; виключення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, сховищ та протирадіаційних укриттів з фонду захисних споруд цивільного захисту (пункти 11, 13 частини 1 цієї статті).

Положеннями частини 1 статті 19 Кодексу цивільного захисту України визначено повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту, до яких, зокрема, віднесено прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, з фонду таких споруд (пункти 25, 26, 28 частини 1 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить, зокрема, прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту (пункти 26, 27, 29 частини 2 статті 19 Кодексу).

Отже, законодавець визначив систему органів (як державної виконавчої влади, так і місцевого самоврядування), що здійснюють реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, з розмежуванням їх повноважень в залежності від статусу відповідного органу в структурі органів влади в Україні та виходячи із форми власності (державної, комунальної чи приватної) на захисну споруду.

Постановою Кабінету Міністрів України №253 від 25.03.2009 року затверджено Порядок використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб (далі - Порядок), яким встановлено вимоги до використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для зазначених потреб, особливості їх реконструкції і подальшого використання у разі зміни власника чи балансоутримувача.

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що уповноваженим органом управління є центральний чи місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що здійснює управління відповідно державним та комунальним майном, у складі якого перебувають захисні споруди, або суб'єкт права приватної власності, у власності якого перебувають захисні споруди, чи уповноважений ним орган; забезпечення утримання та збереження функціонального призначення захисних споруд здійснюють їх балансоутримувачі.