Постанова ВГСУ від 07.04.2015 року у справі №918/1496/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 918/1496/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 27.01.2015у справі№ 918/1496/14 Господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Сібінвестград"про розірвання інвестиційного договору на будівництвоза участю представників: позивачаГрабовський В.А., дов. від 09.10.2014відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "СібІнвестГрад" про розірвання інвестиційного договору на будівництво згідно з приписами статті 651 Цивільного кодексу України, зазначивши, що відповідач не виконав належним чином обовязки, передбачені умовами укладеного між сторонами інвестиційного договору на будівництво від 21.03.2008, а саме, не направив будь-яких коштів для фінансування інвестицій та здійснення будівництва, що є істотним порушенням умов договору.

Згідно з наявними в ЄДРПОУ відомостями, станом на час розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач, перебував в стані припинення згідно судового рішення про банкрутство. Враховуючи наведені обставини судом повідомлено про розгляд даної справи арбітражного керуючого (ліквідатора) відповідача.

Від арбітражного керуючого відповідача Гонтар Наталії Броніславівни надійшов у відзив на позовну заяву, в якій відповідач заперечував позовні вимоги, як необґрунтовані.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.12.2014 (суддя Качур А.М.) позов задоволено; розірвано інвестиційний договір на будівництво укладений 21.03.2008 Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "СібІнвестГрад"; стягнуто з відповідача на користь позивача 1218 грн. судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 (судді: Коломис В.В. - головуючий, Демидюк О.О., Бригинець Л.М.) рішення Господарського суду Рівненської області від 04.12.2014 скасовано; прийняте нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський молодіжний жилий комплекс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про ненадання апеляційною інстанцією належної правової оцінки всім доказам у справі, нез'ясування всіх обставин справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 526, 538, 651, 653, 655, 663, 692 Цивільного кодексу України, статей 52, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки суд не з'ясував, що відкриття ліквідаційної процедури щодо будь-якої сторони договору не спричиняє такого наслідку як розірвання такого договору, на момент прийняття постанови апеляційної інстанції відповідач не ліквідований як юридична особа, будь-якого запису про це не внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, разом з цим зобов'язання сторін за цим договором не припинені і відповідач, не здійснивши будь-якого фінансування в будівництво об'єктів нерухомості, отримує на праві власності та розпорядження майнові права на ці об'єкти; відтак, висновок суду про припинення інвестиційного договору від 21.03.202008 внаслідок введення процедури ліквідації невірний.

Позивачем надані письмові пояснення щодо відсутності повноважень у ліквідатора (арбітражного керуючого) Гонтар Наталії Броніславівни на представництво інтересів відповідача, в якому зазначено, що постановою Вищого господарського суду від 18.03.2015 у справі № 5019/726/12 провадження про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Сібінвестград" припинено, отже втрачають юридичну силу всі прийняті судом у даній справі процесуальні документи.

З огляду на викладене, довіреність видана від імені ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Сібінвестград" за підписом ліквідатора (арбітражного керуючого) Гонтар Наталії Броніславівни не може бути документом, що підтверджує повноваження на представництво інтересів відповідача.

Відповідач не скористався правом на участь у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21.03.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський Молодіжний Жилий Комплекс"(замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "СібІнвестГрад" (інвестор) уклали Інвестиційний договір на будівництво, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов'язався здійснити 100 відсотків інвестиції в фінансування нежитлових приміщень універсаму площею 2891,87 кв.м. та підземної стоянки автомобілів площею 5264,3 кв.м. в складі будівництва "першого пускового комплексу ІІ-ї черги будівництва мікрорайону МЖК на вул. Гагаріна м. Рівне", а позивач взяв на себе зобов'язання: організувати будівництво об'єкта; ввести об'єкт в якому знаходиться майно в експлуатацію; передати майно інвестору на умовах та в строки визначених цим договором. Згідно з пунктом 1.2 інвестиційного договору позивач також передає, а відповідач, в свою чергу, приймає майнові права на майно з подальшою передачею позивачем майна у власність відповідача.

Пунктом 3.1 інвестиційного договору передбачено, що фінансування здійснюється шляхом освоєння відповідачем власних та залучених коштів для спорудження майна. Відповідач є генпідрядником з будівництва майна за договорами генпідряду на капітальне будівництво № 1ст від 3 березня 2008 року та № 1у від 3 березня 2008 року. Відповідач спрямовує кошти на оплату витрат щодо будівництва майна безпосереднім постачальникам матеріалів, обладнання, виконавцям робіт, послуг, інших необхідних ресурсів, інших витрат. Відповідно до п.3.2 інвестиційного договору, сума інвестиції за цим договором визначається на основі проектно-кошторисної документації на спорудження майна та складає 15547052 грн., в тому числі: за універсам загальною площею 2891,87 кв.м. за ціною 7035282 грн.; за підземну стоянку автомобілів загальною площею 5264,3 кв.м. за ціною 8511770 грн., з яких 6860000 грн. інвестор направляє частинами до 30.05.2008 на спорудження майна. Решта суми, а саме 8687052 гривень інвестор направляє на будівництво майна протягом всього строку його спорудження до моменту передачі майна замовником інвестору, але не пізніше трьох місяців після реєстрації права власності на це майно. Інвестор зобов'язаний здійснювати витрати на спорудження майна, в тому числі, але не виключно, оплату вартості робіт та матеріалів, забезпечення технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням для здійснення спорудження об'єкта згідно узгоджених між ними формами № КВ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" та № КБ-2 "Довідки про вартість виконаних робіт та витрат" (пункт 5.1.1 інвестиційного договору).

Оскільки відповідач протягом дії інвестиційного договору не виконував своїх зобов'язань і не спрямував будь-яких коштів для фінансування інвестицій та, відповідно, здійснення будівництва майна, позивач звернувся до господарського суду з позовом про розірвання вказаного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з встановлених обставин справи щодо порушення відповідачем обов'язків за інвестиційним договором, що спричинили істотне порушення для позивача, який розраховував на результати від будівництва та здачу в експлуатацію майна, фінансування будівництва якого не проводиться, та прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог відповідно до приписів частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції вказав, натомість, що наслідком відкриття ліквідаційної процедури щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Сібінвестград" у 2012 році, є неможливість виконання відповідачем грошових зобов'язань, що виникли до введення мораторію, заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання, за статтею 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з визнанням боржника банкрутом і відкриттям ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції, а строк всіх фінансових зобов'язань вважається таким, що настав, інвестиційний договір припинив свою дію відповідно до частин 1, 3 статті 653 Цивільного кодексу України з підстав відкриття ліквідаційної процедури боржника, відтак підстави для задоволення позовних вимог про розірвання договору відсутні.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором. Відповідно до положень частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому слід зазначити, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору; вина сторони, що припустилася порушення договору, не має значення для оцінки права вимагати розірвання договору.

Згідно з статтею 1 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Таким чином, з моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання, що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав.

Визначення зобов'язань боржника такими, що настали, не зумовлює їх припинення в розумінні підстав припинення зобов'язань, передбачених главою 50 Цивільного кодексу України, відтак, суд апеляційної інстанції невірно застосував наведені вище норми матеріального права та помилково вказав на перебування особи відповідача в процедурі банкрутства як підставу, що виключає вирішення спору про розірвання договорів, укладених за її участю, в порядку, передбаченому законодавством, безпідставно скасувавши рішення місцевого господарського суду з цих мотивів.