Постанова ВГСУ від 07.04.2015 року у справі №910/9630/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 910/9630/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм"на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 11.11.2014 Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 у справі№ 910/9630/14 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм"доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніка Холдінг Інвест"провизнання припиненим договору поруки,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачане з'явивсявід третьої особине з'явивсяВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" (далі - ТОВ "Альфафарм") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") про визнання припиненим договору поруки № 12/14/1018 (з юридичною особою) від 19.10.2010, укладеним між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2014 у справі № 910/9630/14 (колегія суддів у складі: Паламар П.І. - головуючий, Головіна К.І., Мудрий С.М.) у позові ТОВ "Альфафарм" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 (колегія суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуючого, Пономаренка Є.Ю., Зеленіна В.О.) рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2014 у справі № 910/9630/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2014 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 у справі № 910/9630/14, ТОВ "Альфафарм" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Альфафарм" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 07.04.2015 о 10 год. 25 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 16.11.2007 між відповідачем як правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Боско", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Холдінг Інвест", Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Укрфарм", Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфафарм", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма КФК", Товариством з обмеженою відповідальністю "Віто-Фарм" (Позичальники) було укладено генеральну кредитну угоду № 010/14/209, за умовами якої Банк зобов'язався надати Позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в генеральній кредитній угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках, що є її невід'ємними частинами. Конкретні суми кредитів, строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки, об'єкти кредитування визначаються сторонами окремо в кредитних договорах, що укладаються в рамках даної Угоди.

18.12.2007 між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Холдінг Інвест" (далі - ТОВ "Ніка Холдінг Інвест") укладено кредитний договір № 010/14/245/1 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язався відкрити третій особі невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 3 000 000 дол. США строком до 15.11.2012, а третя особа - повернути кредит та сплатити за його користування проценти у розмірах, передбачених Договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 19.10.2010 між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Альфафарм" (Поручитель) був укладений договір поруки № 12/14/1018 (далі - Договір поруки), за умовами якого позивач зобов'язався відповідати перед відповідачем солідарно з боржником за виконання ТОВ "Ніка Холдінг Інвест" зобов'язань за Кредитним договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) Боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань, Поручитель та Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначив, що згідно з графіком погашення заборгованості ТОВ "Ніка Холдінг Інвест" прострочило повернення частини кредиту в сумі 208 766,08 дол. США, яку мало сплатити до 31.12.2011 включно. Тобто, на думку позивача, з 01.01.2012 ТОВ "Ніка Холдінг Інвест" вважається таким, що прострочило основне зобов'язання щодо повернення чергової частини кредиту, яке було забезпечено порукою від імені ТОВ "Альфафарм". При цьому, позивач вказав, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" як кредитор звернулося до ТОВ "Альфафарм" як поручителя з вимогою від 18.01.2012 про дострокове повернення кредиту, а також сплати процентів та штрафних санкцій за забезпеченим кредитним договором, але до суду з відповідним позовом Банк звернувся тільки в серпні 2013 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Апеляційним господарським судом встановлено, що згідно з п. 8.1 Договору поруки, Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками і діє до повного виконання кредитних зобов'язань за Кредитним договором та зобов'язань Поручителя за цим договором.

Як вказано у постанові Верховного Суду України від 18.07.2012 № 6-78цс12, умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Також, у пп. 4.1.7 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором).

З урахуванням викладеного, колегією суддів касаційної інстанції визнаються правильними висновки апеляційного господарського суду, що умова п. 8.1 Договору поруки про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, у зв'язку з чим до даних правовідносин застосовуються норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, а саме, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як зазначав позивач та встановлено судом апеляційної інстанції, чергове погашення кредиту ТОВ "Ніка Холдінг Інвест" повинно було здійснити у строк до 31.12.2011 включно, а отже з 01.01.2012 третя особа вважається такою, що прострочила виконання основного зобов'язання щодо повернення чергової частини кредиту.

18.01.2012 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до ТОВ "Альфафарм" із вимогою № С 11-120-1/09/303 про дострокове повернення кредитних коштів, що не заперечується позивачем.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про дотримання відповідачем приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України щодо шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя та про відсутність у зв'язку з цим підстав для припинення поруки.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційної інстанції щодо необґрунтованості тверджень позивача про те, що відповідач повинен був пред'явити до нього у шестимісячний строк саме позовну заяву, оскільки ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено звернення до поручителя із вимогою, та не встановлено обов'язкового звернення кредитора до суду із відповідним позовом.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.