Постанова ВГСУ від 07.03.2017 року у справі №924/374/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року Справа № 924/374/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Агропромислового науково-виробничого підприємства "Візит" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі № 924/374/16 господарського суду Хмельницької області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Строймастер" до:1. товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Схід", 2. агропромислового науково-виробничого підприємства "Візит"провизнання біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2009 недійсною,за участю представників

позивача: Леонтьєва Г.Є., Зінкевича Д.В., Тимощенка В.В.,

відповідача-1: не з'явились,

відповідача-2: Ватаманюка В.М.,

(в судових засіданнях 14.02.2017 оголошувалась перерва до 28.02.2017 та 28.02.2017 - до 07.03.2017 в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України),

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Строймастер" звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Схід" та агропромислового науково-виробничого підприємства "Візит" про визнання недійсною біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2009, укладеною між відповідачами.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 15.06.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Визнано недійсною біржову угоду купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2009, укладену між відповідачами.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до акта проведення інвентаризації належного товариству з обмеженою відповідальністю "Захід-Схід" майна від 03.02.2009 арбітражним керуючим-ліквідатором Кравчуком С.І. виявлено належне відповідачу-1 майно - залізничну під'їзну колію при станції Старокостянтинів-1 Жмеринецької дирекції залізничних перевезень ДТГО "Південно-Західна залізниця" довжиною 505 м., ширина колії 1520 мм., колія №1, Р-43 корисною довжиною 481 м та навантажувальна колія Р-50 корисною довжиною 24 м.

Також судами обох інстанцій встановлено, що між "Хмельницьким представництвом Південно-Західної універсальної товарної біржі" (біржею), товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Схід" в особі ліквідатора Кравчука С.І. (замовником) та брокером Південно-Західної універсальної товарної біржі ПП ОСОБА_9 (брокером) 16.02.2009 укладено угоду № 1/1602 на організацію проведення торгів з реалізації активів, що знаходяться в розпорядженні замовника. Відповідно до протоколу біржових торгів з продажу майна від 06.05.2009 № 1 залізничну під'їзну колію при станції Старокостянтинів-1 довжиною 500 м Р-43 продано агропромисловому науково-виробничому підприємству "Візит" за 70 000 грн., у зв'язку з чим між товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Схід" та агропромисловим науково-виробничим підприємством "Візит" 28.05.2009 укладено біржову угоду купівлі-продажу нерухомого майна (зареєстровану за № 0080).

Позивач вважаючи, що він є власником майна, відчуженого за біржовою угодою купівлі-продажу нерухомого майна, та зазначаючи, що про існування зазначеної угоди він дізнався лише 31.03.2016 (коли відбувся демонтаж залізничної колії), звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено набуття права власності на окремо визначене майно, що є предметом спірної біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2009.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що саме позивач є власником під'їзної залізничної колії. Крім цього останнім правильно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом визнання угоди недійсною, оскільки станом на день подачі позову залізничні рейки не були вивезені на територію відповідача-2 та не перебували у його володінні, а тому у позивача не було підстав застосовувати такий спосіб захисту, як витребування майна на підставі ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України. Відхиляючи клопотання відповідача-2 про застосування строків позовної давності до вимог позивача апеляційний господарський суд зазначив, що останній дізнався про наявність біржової угоди та порушення свого права 31.03.2016, коли відбувався демонтаж залізничної колії, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач знав чи міг дізнатися про її укладення (біржової угоди) до зазначеної дати.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

З огляду на положення ст.ст. 55, 124 Конституції України кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Так відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України такий правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Отже недійсний правочин не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.