Постанова ВГСУ від 06.12.2016 року у справі №914/3037/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 914/3037/15

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Грека Б.М.,

Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 року у справі № 914/3037/15 господарського суду Львівської області за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору оренди та усунення перешкод в користуванні майном,

за участю представників:

Прокуратури: Грищенко М.А., посв. № 031484 від 22.01.2015 року,

Позивача 1: Тушницький О.О., дов. № 220/376/д від 02.11.2016 року,

Позивача 2: Баліцький О.Й., дов. б/н від 01.01.2016 року,

Відповідача: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Заступник військового прокурора Львівського гарнізону (далі -Прокурор) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України (далі - МО України, Позивач 1) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" (далі - ДП "Львівський завод збірних конструкцій", Позивач 2) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Відповідач) про розірвання договору оренди від 03.09.2007 року № 173-п та про усунення перешкод в користуванні майном - виробничою площадкою, площею 193,35 м2, за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.03.2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 року, у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено повністю.

У поданій касаційній скарзі, ДП "Львівський завод збірних конструкцій", посилаючись на порушення попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 256, 257, 771, 773, 778 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 10, 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов Прокурора задовольнити повністю.

ФОП ОСОБА_2, у своїх письмових запереченнях, посилаючись на безпідставність доводів та вимог ДП "Львівський завод збірних конструкцій", викладених ним у касаційній скарзі, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а таку скаргу - без задоволення.

Прокурор, у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на ті ж доводи, що і ДП "Львівський завод збірних конструкцій", викладені у касаційній скарзі, просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Вимогами Прокурора у даній справі, які обґрунтовані положеннями ст.ст. 11, 509, 526, 530, 759, 783 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 188, 193 Господарського кодексу України, є розірвання договору оренди від 03.09.2007 року № 173-п та про усунення перешкод в користуванні майном - виробничою площадкою, площею 193,35 м2, за адресою: АДРЕСА_1, з посиланням на те, що ФОП ОСОБА_2 було порушено умови вказаного договору, яке полягало використанні орендованого у майна не за цільовим призначенням, у зв'язку з чим, ДП "Львівський завод збірних конструкцій" звертався до ФОП ОСОБА_2 з пропозицією розірвати договір оренди, проте остання відмовилась розірвати цей договір оренди і орендоване майно не повертає.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, з посиланням на ст.ст. 11, 15, 376, 391, 783 Цивільного кодексу України, та представлені докази у справі, встановивши, що МО України не є орендодавцем майна, не є стороною договору оренди, та не перебуває у договірних відносинах з ФОП ОСОБА_2, тому Прокурором в інтересах Позивача 1 не може ставитись питання про дострокове розірвання цього договору та усунення перешкод у користуванні орендованим майном, а такі його вимоги, є безпідставними. Водночас, з урахуванням положень ст.ст. 215, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України та встановлених обставин справи, які на думку суду, свідчать про сплив позовної давності у даному спорі,а також про те, що Прокурором і Позивачем 2 було пропущено строк для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів та, з урахуванням заяви Відповідача про застосування строку позовної давності, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Прокурора, відмовивши в такому позові.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, статтею 629 Цивільного кодексу України також передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, статтею 651 Цивільного кодексу України визначені наступні підстави для зміни або розірвання договору: зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Водночас, частиною 3 ст. 291 Господарського кодексу України також передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї сторони договір оренди може бути дострокової розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України.