ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2016 року Справа № 914/2938/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Барицької Т.Л.,
Малетича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року
та на рішення господарського суду Львівської області від 05 квітня 2016 року
у справі № 914/2938/15
господарського суду Львівської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича
до Публічного акціонерного товариства "Готелі Трускавця"
про стягнення 216 000 грн. заборгованості за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21.01.2014 р. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і визнання права власності
за участю представників сторін:
позивача: Косякевич Ю.С.
відповідача: Утченко О.П.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Готелі Трускавця", в якому з урахування заяви про збільшення позовних вимог № 02.3-831 від 25 березня 2016 року (т.2, а.с.86-90), просив звернути стягнення на предмет іпотеки за укладеним між ним та відповідачем іпотечним договором від 21 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу за реєстровим № 70, а саме на: нежитлову будівлю, загальною площею 9 216,8 кв.м., розташовану за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Дрогобицька, 7, що належить Публічному акціонерному товариству "Готелі Трускавця" на праві власності, шляхом визнання за публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21 січня 2014 року у розмірі 216 000,00 грн., яка складається з: 96 000,00 грн. - штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання з надання фінансової звітності товариства, передбаченого п. 3.3.9 кредитного договору, 16 000,00 грн. - штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати по договору страхування майна (2-й етап), передбаченого п. 3.3.16.2. кредитного договору, 80 000,00 грн. - штрафу за невиконання зобов'язання з переведення оборотів і надання щоквартально довідок про обороти в інших банках, передбаченого п. 3.3.16.3. кредитного договору та 24 000,00 грн - штрафу за невиконання зобов'язання зі страхування предмету іпотеки, передбаченого п. 5.6. кредитного договору.
Рішенням господарського суду Львівської області від 05 квітня 2016 року (суддя Ділай У.І.), залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року (склад колегії суддів: Кузь В.Л., - головуючий, Галушко Н.А., Орищин Г.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, оскільки основне зобов'язання відповідача, як позичальника, зі сплати заборгованості по тілу кредиту, процентам за користування кредитом, пені та трьом відсоткам річних за договором кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551 від 21 січня 2014 року є виконаним, а зобов'язання зі своєчасного надання звітності, оплати по договору страхування майна, переведення оборотів на поточні рахунки та надання щоквартальних довідок з інших банків, за порушення яких позивачем було здійснено нарахування штрафів, є лише похідними від основного зобов'язання, сума нарахованих позивачем штрафів за порушення похідних зобов'язань (216 000,00 грн.) є неспіврозмірною із заставною вартістю іпотечного майна (14 309 570,00 грн.), є в порівнянні з останньою незначною та може бути стягнута шляхом подання іншого самостійного позову.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що відповідач в порушення порядку, встановлено ст. 35 Закону України "Про іпотеку", не надіслав відповідачу, як позичальнику та іпотекодержателю, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання за кредитним договором, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення боргу, який на 90% менший за вартість заставленого майна, у спосіб визнання за позивачем права власності на весь предмет іпотеки не відповідає правомірності такого стягнення, а оскільки позивач віднесений до категорії неплатоспроможних, то задоволення позовних вимог призведе до неможливості повернення відповідачу різниці між вартістю переданого позивачу майна та сумою заявленого боргу і як результат - несправедливості судового рішення.
Крім того, суд, керуючись ч. 3 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення визначеної позивачем сум штрафів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором було виконано, а допущені відповідачем порушення похідних зобов'язань не спричиняє для позивача, як іпотекодержателя збитків, а нараховані ним штрафи не є збитками позивача.
Не погодившись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05 квітня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 червня 2016 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 21 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та публічним акціонерним товариством "Готелі Трускавця" (позичальник) укладено договір кредиту № КЮ-ВКЛ-2023551, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати позичальнику кредит в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 800 000,00 гривень у тимчасове користування до 20 січня 2017 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,99% річних, а відповідач зобов'язався своєчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання за цим договором.
Згідно з п. 1.1.3. кредитного договору у випадку невиконання відповідачем будь-якого із зобов'язань, передбачених п. 6. цього договору, процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 32,99% річних, та починає застосовуватися до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня наступного за кінцевим терміном (днем) виконання зобов'язання та діє до дня (включно) виконання умов, передбачених п. 3.3.16. цього договору. При цьому сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру річної процентної ставки є заздалегідь погодженим.
Відповідно до п. 2.2.2. кредитного договору, сплата процентів здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та в день кінцевого повернення заборгованості за кредитом.
Сервіси для юристів