Постанова ВГСУ від 06.12.2016 року у справі №914/1374/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 914/1374/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Піреус Банк МКБ"на постанову та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 року Господарського суду Львівської області від 29.06.2016 року у справі Господарського суду№ 914/1374/13 Львівської областіза заявоюТОВ "Ресторан Беркут"до ТОВ "Біля Універмагу"про визнання банкрутом розпорядник майнаНадлонок А.І.в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Піреус Банк МКБ": Різунов Р.С. (довіреність №1109/ЮР від 12.01.2016 року),ТОВ "Ресторан Беркут":не з'явилися,ТОВ "Біля Універмагу":не з'явилися.

ВСТАНОВИВ :

ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2013 року за заявою ТОВ "Ресторан "Беркут" (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №914/1374/13 про банкрутство ТОВ "Біля Універмагу" (далі - боржника) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство); визнано безспірними вимоги ініціюючого кредитора на суму 600 000 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Зазначену ухвалу підготовчого засідання місцевого господарського суду залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 19.06.2013 року та постановою суду касаційної інстанції від 11.09.2013 року.

Справа перебуває на стадії процедури розпорядження майном боржника, введеної ухвалою місцевого господарського суду від 30.04.2013 року з призначенням розпорядником майна арбітражного керуючого Білана Н.М., якого звільнено від виконання повноважень у даній справі ухвалою суду від 15.10.2015 року з призначення розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Надлонка А.І.

Оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Біля Універмагу" опубліковано в газеті "Голос України" №95 від 24.05.2013 року.

25.08.2015 року ПАТ "Піреус Банк МКБ" звернулося до місцевого господарського суду зі заявою за вих. №382 від 18.08.2015 року про визнання вимог забезпеченого кредитора на загальну суму 1 255 099, 68 грн., з яких 400 000 грн. заборгованості за кредитним договором №К/04-09 від 25.08.2004 року, укладеними між ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Піреус Банк МКБ", та ОСОБА_8, майновим поручителем якого є підприємство-боржник, 846 749, 99 грн. процентів та 7 131, 69 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, які окремо внести до реєстру вимог кредиторів як забезпечені іпотекою нерухомого майна боржника відповідно до іпотечного договору від 25.08.2004 року, та 1 218 грн. витрат зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами (вх. №3707/15) (том 8, а.с. 2 - 40).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.06.2016 року (суддя Чорній Л.З.) у задоволенні заяви ПАТ "Піреус Банк МКБ" про визнання кредиторських вимог на суму 1 255 099, 68 грн. та включення їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Біля Універмагу" відмовлено (том 8, а.с. 83 - 91).

Не погоджуючись з результатом розгляду його кредиторських вимог до боржника, ПАТ "Піреус Банк МКБ" (далі - скаржник) звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 29.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги суму 1 255 099, 68 грн. як такі, що забезпечені іпотекою майна боржника, та включити їх до реєстру вимог кредиторів боржника.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мирутенко О.Л., судді: Бойко С.М., Марко Р.І.) апеляційну скаргу ПАТ "Піреус Банк МКБ" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.06.2016 року у даній справі - без змін (том 8, а.с. 144 - 148).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 01.08.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 29.06.2016 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ПАТ "Піреус Банк МКБ" про визнання грошових вимог на суму 1 255 099, 68 грн. та їх включення до реєстру вимог кредиторів боржника, обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 14 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, статті 23 Закону України "Про іпотеку" та статей 85, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягало у неналежній оцінці судами доказів, наданих кредитором на підтвердження правової природи його грошових вимог до боржника як таких, що забезпечені іпотекою нерухомого майна боржника-майнового поручителя (нежитлових приміщень площадки-споруди (павільйону міні-ринку), що у місті Львові по вул. В. Великого, 59Б), запис про яку міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Інформаційної довідки №52716750 від 05.02.2016 року із зазначенням як іпотекодержателя ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є спірний кредитор ПАТ "Піреус Банк МКБ".

У судовому засіданні суду касаційної інстанції від 06.12.2016 року оголошувалася перерва до 13 год. 00 хв.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 01.08.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 29.06.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника ПАТ "Піреус Банк МКБ" - Різунова Р.С., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Статтею 572 та частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частинами 6, 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 7 та частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно з частиною 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Частинами 1, 2 статті 23 Закону "Про іпотеку" врегульовано, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, набувач майна в разі переходу права власності на предмет іпотеки набуває статусу іпотекодавця в силу закону (приписів статті 23 зазначеного Закону) і така іпотека має пріоритет над вимогою іншого іпотекодержателя спірного предмета іпотеки у разі її виникнення та реєстрації до моменту виникнення прав іпотеки іншого іпотекодержателя (стаття 3 зазначеного Закону).

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частинами 1, 2, 6, 8 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 ЦК України, статей 3, 7, 11, 23 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Згідно з частиною 9 статті 45 Закону про банкрутство погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника та наявність у боржника предмета забезпечення, перевіряє суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок заставного кредитора у випадку подання ним заяви з грошовими вимогами полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами. Також, у розпорядника майна існує обов'язок включити до реєстру вимоги до боржника, забезпечені заставою його майна згідно з даними обліку боржника, які виражаються у грошовій формі та випливають із розміру цивільних зобов'язань, за якими боржник здійснив забезпечення, а також внести до реєстру окремо відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. У випадку, якщо боржник, як майновий поручитель, передав в заставу (іпотеку) своє майно двом юридичним особам, обидва заставодержателі вправі заявити свої вимоги у справу про банкрутство, обґрунтовуючи їх дійсністю цивільних зобов'язань застави (іпотеки) майна боржника.