ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2014 року Справа № 910/12021/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Лазаренко Ю.Г. - дов. від 01.10.14, відповідача: Титаренко О.Є. - дов. від 30.09.14,касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постановуКиївського апеляційного господарського судувід22.09.14у справі№910/12021/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доКомунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"третя особаКомунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"простягнення 664743,90 грн.Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 04.11.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" 583644,55 грн. боргу, 744,17 грн. інфляційних втрат, 6 045, 67 грн. - 3% річних, 15945,06 грн. пені і 58364,46 грн. штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманих послуг з холодного і гарячого водопостачання та водовідведення за період з 01.07.12 до 31.03.13 за договором №00063/2-06 від 08.02.02.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.14 (суддя Борисенко І.І.) в позові відмовлено. Господарський суд виходив з відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за воду, що йде на підігрів, оскільки умовами договору №00063/2-06 від 08.02.02 не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води та не доведено знаходження на балансі відповідача теплових пунктів, з яких здійснюється постачання гарячої води. Крім того, суд визнав недоведеним настання строку оплати за спірні послуги, оскільки доказів направлення платіжних документів до банківської установи відповідача, що передбачено спірним договором, позивач не надав; вимога, в порядку статті 530 Цивільного кодексу України, відповідачеві ним також не направлялась.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.14 (судді: Кропивна Л.В., Алданова С.О., Смірнова Л.Г.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням пояснень) звернулося Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Обґрунтовуючи свої вимоги, товариство наголошує на порушенні судами приписів статей статті 627 Цивільного кодексу України, статті 275 Господарського кодексу України, статей 1, 19 Закону України "Про теплопостачання", статей 19, 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", статті 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункту 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08, статей 42, 43, 47, 32, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України. Товариство наголошує на неврахуванні судами того, що ним було заявлено до стягнення заборгованість як за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, так і за воду, що йде на підігрів та її стоки; що вартість наданих послуг з водопостачання і водовідведення за спірним договором відповідачем у повному обсязі не сплачена. Скаржник вказує на те, що суди обох інстанцій не перевірили розрахунок позовних вимог, не дослідили порядок обліку спірних послуг. Він також зазначає, що строк оплати за надані послуги настав; що він виставляв відповідачеві до оплати платіжні документи, докази чого наявні в матеріалах справи. Крім того, скаржник посилається на те, що у користуванні відповідача знаходяться бойлери, з яких здійснюється постачання гарячої води. Він також вважає підставним залучення ПАТ "Київенерго" до участі у справі в якості третьої особи.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 08.02.02 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") - постачальником та Комунальним підприємством з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" - абонентом був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення №00063/2-06. За умовами цього договору постачальник зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та водовідведення, а абонент - сплатити за такі послуги на умовах, визначених договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.94. Пунктом 2.2 договору передбачено, що абонент сплачує вартість наданих послуг за встановленими тарифами; у разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору. Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками постачальника спільно з представниками абонента (пункт 3.1 договору). Відповідно до пунктів 3.4, 3.6 договору абонент розраховується за надані послуги у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно з договором. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. В подальшому, 14.04.11 сторони підписали додаткову угоду до договору, якою погодили відведення додаткового об'єму стічних вод відповідача (за об'єктом, розташованим за адресою: Дніпровська Набережна, 25-А, Б). Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" 583644,55 грн. боргу за період з 01.07.12 до 31.03.13 за договором №00063/2-06 від 08.02.02, 744,17 грн. інфляційних втрат, 6 045,67 грн. - 3% річних, 15945,06 грн. пені і 58364,46 грн. штрафу. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для задоволення цих вимог. Втім, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними через не з'ясування усіх обставини, що мають значення для справи, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам і доводам сторін. Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Пунктом 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.94 №65 (які були чинними на момент укладення договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України. Згідно з пунктами 1.3, 12.2 цих Правил абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Пунктом 4.1 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.94 №65 (чинних на час укладення спірного договору) передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води. Разом з тим, з 18.10.08 діють Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08. Тобто зазначені Правила діяли на момент виникнення спірних правовідносин та, відповідно, повинні застосовуватися сторонами. Пунктами 3.1, 5.2 названих Правил передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу. Відповідно до пункту 3.13 Правил №190 від 27.06.08 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором. Як установили господарські суди, і це підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №00063/2-06 від 08.02.02, яка складається з вартості послуг з холодного водопостачання і водовідведення та вартості води, що використовувалась для виготовлення гарячої і її стоків; а також інфляційних втрат, річних, пені і штрафу. Втім, зазначивши про те, що предметом даного спору є стягнення вартості питної води для потреб холодного водопостачання та питної води, що йде на підігрів, і їх стоків, господарські суди обох інстанцій обмежились лише посиланням на необґрунтованість нарахування відповідачу за воду, що йде на підігрів. Відмовляючи у позові у повному обсязі, господарські суди першої і апеляційної інстанцій, не досліджували підстав, з яких виник спірний борг та його складових; не дослідили та не перевірили наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум. Господарські суди не надали оцінки доводам позивача щодо наявності у відповідача заборгованості, зокрема, за надані послуги з холодного водопостачання і водовідведення у спірний період, а відтак і не з'ясували обставин, пов'язаних з наявністю або відсутністю такої заборгованості, та, відповідно, не встановлювали періоду прострочення заборгованості у разі наявності такої. Позивач упродовж розгляду спору посилався на те, що за кодами 1-1313, 1-1817, 1-1818, 2-441, 2-1311, 2-1312, 4-612, 4-1664, 4-1778, 4-1779, 6-1350, 6-1542, 6-1707, 7-366, 7-1588, 8-140, 8-1404, 8-1405, 9-1146, 9-1746, 9-1747, 10-1208, 10-1580, 20-953 обліковується питна вода, котра використовується відповідачем для надання послуг з холодного водопостачання і водовідведення і розмір заборгованості відповідача за такі послуги становить 104721,91 грн.; що за кодами 2-50441, 4-40612, 4-50612, 4-51664, 6-51350, 7-50366, 8-50140, 9-51146, 10-51208, 1-51313 обліковується вода, яка йде на підігрів і стоки гарячої води, та борг відповідача за ці послуги складає 478922,64 грн.; що на балансі відповідача знаходяться теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води. Проте, як вже зазначалося, наведені доводи у повному обсязі судами не оцінювалися, що свідчить про нез'ясування судами питань, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті та не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи. Відтак, судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. У відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Судові акти у справі наведеним вимогам не відповідають. Таким чином, судові для правильного вирішення даного спору необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.14 у справі №910/12021/13 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.14 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець
Сервіси для юристів