ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2017 року Справа № 922/3478/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Сибіги О.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.12.2016у справі № 922/3478/15 господарського суду Харківської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення коштівв судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаОСОБА_6- - відповідачане з'явився
В С Т А Н О В И В:
У червні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 34 12,00 грн. заборгованості по орендній платі та 57 104,00 грн. неустойки за прострочення її сплати.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.08.2015 (суддя Пономаренко Т.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 (головуючий Могильовкін Ю.О., судді: Барбашова С.В., Медуниця О.Є.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 заборгованість зі сплати за оренду за договором від 15 квітня 2014 року № 01-04-АР в сумі 34 120 грн. 00 коп., неустойку в розмірі 555 грн. 76 коп. та витрати по оплаті судового збору в розмірі 694 (шістсот дев'яносто чотири) грн. 47 коп. В частині стягнення неустойки в сумі 56 548,24 грн. відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 01 квітня 2014 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (позивачем у справі) укладено договір оренди майна № 140401/1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро Інвест", яким передбачено право орендаря передати орендоване майно в суборенду без письмової згоди орендодавця (т. 1, а.с. 11-17).
15.04.2014 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (позивачем), як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідачем), як орендарем, укладено договір оренди майна № 01-04-АР, за умовами якого, відповідачу передано в строкове платне користування нерухоме майно згідно переліку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Факт передачі майна у суборенду відповідачу підтверджується наявним в матеріалах справи Актом прийому-передачі майна від 15.04.2014, який підписаний між сторонами у справі та скріплений їх печатками (т. 1, а.с.24).
В п.п. 4.2., 4.3. договору суборенди сторони встановили плату за користування об'єктом суборенди за один календарний місяць в розмірі 12 320,00 грн. та погодили, що з дня підписання Акту прийому-передачі, орендар зобов'язується щомісячно в строк до 5 числа кожного поточного місяця за поточний сплачувати орендодавцю орендну плату за користування об'єктом суборенди будь-яким не забороненим діючим законодавством способом протягом всього строку дії договору суборенди.
В п. 6.3. договору суборенди сторони встановили, що у разі прострочення сплати орендної плати чи прострочення поповнення суми Гарантійного платежу до розміру і в строки, передбачені цим договором, орендар повинен сплатити орендодавцю штраф у розмірі: від 1 до 10 днів - штраф у розмірі 5 % від простроченої суми за кожний день прострочення; від 10 днів до 30 - штраф у розмірі 10 % від простроченої суми за кожний день прострочення; більше 30 днів - штраф у розмірі 15 % від простроченої суми за кожний день прострочення.
Строк суборенди за договором складає один календарний рік, тобто до 15.04.2015. Припинення дії цього договору здійснюється після закінчення строку, на який договір укладено, і в результаті дострокового розірвання договору (п.п. 5.1., 5.3. договору суборенди).
Як вбачається з матеріалів справи, спір у справі виник у зв'язку із тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором суборенди в частині своєчасної та повної сплати орендної плати за період з 05.01.2015 по 12.05.2015, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення заборгованості та нарахованої неустойки.
Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.
Договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та §5 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 ЦК України.
Згідно зі ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Встановивши факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендної плати суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення основного боргу по орендній платі та нарахованої на підставі п.6.3. договору неустойки за прострочення її сплати.
Враховуючи встановлені ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 555 грн. 76 коп. неустойки (пені) за період з 05.01.2015 по 12.05.2015
Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову скаржник послався на сплату ним гарантійного платежу, відсутність у нього заборгованості за договором суборенди, та припинення зобов'язань за цим договором внаслідок їх належного виконання.
Ці заперечення не приймаються колегією до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено факт порушення відповідачем умов договору суборенди в частині своєчасної та повної сплати орендної плати.
На факт сплати гарантійного платежу скаржник в поданих ним суду документах взагалі не посилався, а тому це питання не було предметом розгляду та дослідження судами попередніх інстанцій. У зв'язку з цим, колегія не приймає до уваги відповідне посилання у касаційній скарзі, оскільки касаційна інстанція в силу своїх процесуальних повноважень (ст. 1117 ГПК України) не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду.
Про недопустимість переоцінки касаційною інстанцією доказів зазначено у постанові Верховного Суду України від 17.10.2006 зі справи № 14683/6-05 (н.р. 6823/9-92).
Сервіси для юристів