ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2016 року Справа № 910/13806/15
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Ємельянов А.С. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Медгарант", м. Київ (далі - Товариство),
на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2015 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016
зі справи № 910/13806/15
за позовом Товариства
до Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту, м. Київ (далі - Інститут),
про стягнення 4 514 686,58 грн.,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство молоді та спорту, м. Київ (далі - Міністерство);
Управління державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва, м. Київ (далі - Управління).
Судове засідання проведено за участю представників:
Товариства - Лебідя О.П.,
Інституту - Дрюкова О.В.,
Міністерства - не з'яв.,
Управління - не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про стягнення: 2 431 700 грн. основного боргу; 92 584,67 грн. пені; 1 744 367,17 грн. "інфляційних втрат" та 246 034,74 грн. - 3 % річних, всього 4 514 686,58 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2015 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (колегія у складі: Рябуха В.І. - головуючий, Сітайло Л.Г., Ропій Л.М.): позов задоволено частково; з Інституту стягнуто на користь Товариства основну заборгованість у сумі 2 431 700 грн. і 40 634 грн. витрат зі сплати судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати зазначені рішення та постанову попередніх судових інстанцій у частині відмови в стягненні суми "інфляційного збільшення суми основного бору" 1 744 367,17 грн. та 3% річних у сумі 246 034,74 грн., і в цій частині прийняти нове рішення, яким відповідні позовні вимоги задовольнити, а в решті ці судові рішення залишити без змін, стягнувши також з Інституту на користь Товариства 87 696 грн. судових витрат у зв'язку з поданням касаційної скарги. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У відзиві на касаційну скаргу Інститут заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про те, що вони не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і просить скаргу залишити без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.
Товариством як постачальником та Інститутом як покупцем було укладено договір поставки від 25.11.2011 № 2011/11/25-1 (далі - Договір), за умовами якого:
- Товариство зобов'язується у 2011 році поставити Інституту продукцію за кодом ДКПП 33.10.1 (далі - товар), а Інститут зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах, визначених даним договором. Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару, що постачається, визначається у додатку № 1 "Технічні вимоги" та додатку № 2 "Розрахунок вартості" (пункти 1.1, 1.2);
Сервіси для юристів