Постанова ВГСУ від 06.07.2016 року у справі №902/558/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Справа № 902/558/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г.,розглянувши касаційну скаргу гр. ОСОБА_4на рішеннявід 14.12.2015 господарського суду Вінницької областіта постановувід 03.03.2016 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 902/558/15 господарського суду Вінницької областіза позовомгр. ОСОБА_4, м. Немирів Вінницької області до дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff", м. Немирів Вінницької області простягнення 51 479,76 грн. заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку та відшкодування моральної шкодиу судовому засіданні взяли участь представники:

позивача відповідачаОСОБА_5, ОСОБА_6, довір.; ОСОБА_7, довір.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року гр. ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (далі - ДП "Nemiroff", відповідач) про стягнення 10 861,76 грн. заборгованості по заробітній платі, 30 618 грн. середнього заробітку за увесь час затримки виплат при звільненні та 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2015 у справі №902/558/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.08.2015, у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовані дотриманням відповідачем вимог, зокрема, ст. 113 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за час простою.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2015 вказані судові рішення скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Судом касаційної інстанції вказано на необхідність врахування судами спеціального порядку заявлення та розгляду грошових вимог до відповідача, який перебуває в процедурі банкрутства. Це, зокрема, стосується диференціації вимог, що є предметом спору, на конкурсні та поточні.

При новому розгляді справи рішенням господарського суду Вінницької області від 14.12.2015 (суддя Тісецький С.С.) відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 473,85 грн. заборгованості по заробітній платі, 56 424,60 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та 10 000 грн. моральної шкоди; позов в частині стягнення 5 387,91 грн. заборгованості по заробітний платі залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 (судді: Демянчук Ю.Г. - головуючий, Юрчук М.І., Крейбух О.Г.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. ст. 34, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 22, 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, далі - Закон про банкрутство), ст.ст. 33, 34, 35, 43 ГПК України. Позивач зазначає про порушення відповідачем строків розрахунків при звільненні, а також відсутність фактичного простою персонально у позивача. Крім того, позивач стверджує про безпідставність застосування судом апеляційної інстанції строку позовної давності з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 29.06.2016 оголошувалась перерва до 06.07.2016 о 10.20 год.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами, з квітня 2012 року позивач працювала на посаді начальника відділу юридичного супроводу виробничої діяльності ДП "Nemiroff", а 01.12.2014 її було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (наказ відповідача від 01.12.2014 № 378-НК).

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22.07.2014 порушено справу № 902/798/14 про банкрутство ДП "Nemiroff" у порядку загальних норм Закону про банкрутство.

23.07.2014 здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про порушення справи про банкрутство відповідача на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України.

Заявлені гр. ОСОБА_4 вже після офіційного оприлюднення повідомлення про порушення справи про банкрутство відповідача позовні вимоги складаються із заборгованості по заробітній платі за період з квітня по листопад 2014 року, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року, а також моральної шкоди.

На виконання обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції (ст. 11112 ГПК України), викладених у постанові від 04.11.2015 судами попередніх інстанцій виокремлено конкурсні (які виникли до порушення справи про банкрутство) та поточні (які виникли після порушення справи про банкрутство) грошові вимоги позивача до відповідача.

Так, судами встановлено, що позовні вимоги в частині заборгованості по заробітній платі період з липня по листопад 2014 року в сумі 5 473,85 грн., 56 424,60 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з грудня 2014 року по квітень 2015 року та 10 000 грн. моральної шкоди являються поточними грошовими вимогами позивача (кредитора), які виникли після порушення провадження у справі № 902/798/14 про банкрутство відповідача та підлягають розгляду згідно з ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство у даному позовному провадженні.

У період протягом 2014 року відповідач перебував у стані простою, що підтверджується відповідними наказами останнього з 24.03.2014 по 01.10.2014.

11.10.2014 відповідачем видано персональний наказ щодо ОСОБА_4 за №11/10/2014, яким визначено для ОСОБА_4 простій не з вини працівника в період з 11 жовтня 2014 року по 13 листопада 2014 року (п. 1 наказу). Одночасно пунктом 2 цього наказу зобов'язано бухгалтерію ДП "Nemiroff" провести нарахування заробітної плати ОСОБА_4 у відповідності до положень статті 113 КЗпП України із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленого працівникові до моменту закінчення вимушеного простою (а. с. 184, т. 1).

Статтею 34 КЗпП України передбачено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 КЗпП України, визначено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду на момент простою.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці за час простою, який мав місце не з вини працівника, встановлюються Кодексом законів про працю України, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою статті 12 та Кодексом законів про працю України є мінімальними державними гарантіями.

Згідно з розрахунковим листом за грудень 2014 року ОСОБА_4 було нараховано: оклад за 1 день в сумі 191,21 грн., компенсацію за несвоєчасний (1 день) розрахунок при звільненні - 218,70 грн., вихідну допомогу - 14 106,15 грн., компенсацію за 105 днів невикористаної відпустки - 19 747,35 грн. Всього виплачено з відрахуванням обов'язкових платежів - 27572,52 грн. Факт виплати вказаної суми підтверджується: розрахунковим листом за грудень 2014 року, відомістю № 37 від 02.12.2014 року на суму 27 572,52 грн., платіжним дорученням № 19 6595 від 02.12.2014 року на суму 27 793,10 грн.

Окрім цього судами встановлено, що в період простою з квітня по листопад 2014 року позивач не виконувала своїх трудових обов'язків та на роботу не виходила, що спростовує доводи позивача на фактичну відсутність простою персонально у неї.

Отже, з липня по листопад 2014 року відповідач виплачував ОСОБА_4 заробітну плату з дотриманням вимог ст.113 КЗпП України, а в грудні 2014 року відповідачем здійснені усі передбачені чинним законом виплати, пов'язані зі звільненням працівника.