Постанова ВГСУ від 06.04.2015 року у справі №25/7

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 року Справа № 25/7

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. (головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.)у справі№ 25/7 Господарського суду Запорізької (Донецької) областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"простягнення коштів,за участю представників:позивачаСамофал Л.І.,відповідачаБруль А.С., Вєдєрнікова О.С.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 р. (з урахуванням додаткового рішення від 30.04.2013 р.) у справі № 25/7 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" основний борг в сумі 74.840.452,99 грн., інфляційні втрати в сумі 5.529.903,32 грн., 3% річних в сумі 2.240.477,91 грн. та пеню в сумі 16.472.301,36 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 р. скасовано в частині стягнення пені в сумі 16.472.301,36 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 20.590.376,71 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2013 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій у вказаній частині було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 260, 530 ЦК України, ч. 3 ст. 219 ГК України, ст.ст. 4, 111-12 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2009 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерного компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Концерн Стирол", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" (покупець), був укладений договір поставки природного газу № 06/09-2052, відповідно до п. 2 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, узгодженому в договорі.

Згідно з п. п. 4.2, 4.4 договору право власності на газ переходить від постачальника до покупця у пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

Сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 10.03.2010 р., № 3 від 31.05.2010 р. з протоколом розбіжностей від 22.06.2010 р., № 4 від 01.06.2010 р., № 5 від 25.06.2010 р., № 6/1 від 20.07.2010 р., № 6 від 21.07.2010 р., № 7 від 06.08.2010 р., відповідно до яких внесено доповнення та зміни до основного договору.

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

На виконання умов зазначеного договору позивач протягом періоду січень 2010 року - грудень 2010 року передав відповідачу природний газ.

У матеріалах справи наявні акти прийому-передачі природного газу від 31.01.2010 р. за січень 2010 року, від 28.02.2010 р. за лютий 2010 року, від 31.03.2010 р. за березень 2010 року, від 30.06.2010 р. за червень 2010 року, від 31.07.2010 р. за липень 2010 року, від 31.08.2010 р. за серпень 2010 року, від 30.09.2010 р. за вересень 2010 року, від 31.10.2010 р. за жовтень 2010 року, від 30.11.2010 р. за листопад 2010 року, від 06.12.2010 р. та від 31.12.2010 р. за грудень 2010 року.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Договір № 06/09-2052, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки, особливості укладення, зміни та виконання якого врегульовані у ст. 712 Цивільного кодексу України та загальними положеннями статей Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини, що виникають на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ході розгляду справи відповідачем частково сплачено основний борг в сумі 646.578.921,00 грн. Також у заяві від 17.04.2013 р. № 3110-1820 позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині суми основного боргу до 74.840.452,99 грн.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 74.840.452,99 грн. і останнім вказана заборгованість не оспорюється, колегія суддів погоджується із висновком судів про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно з пунктом 9.3 договору поставки строк позовної давності за цим договором, в тому числі щодо стягнення неустойки, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлений ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.