Постанова ВГСУ від 05.11.2015 року у справі №908/1206/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року Справа № 908/1206/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.,розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.15у справі№908/1206/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомЗапорізької міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс"провнесення змін до договору оренди земліРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 28.10.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Швець В.О.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача - Шеремет З.В. - дов. від 23.07.14;

від відповідача - Курилін В.О. - адвокат, свідоцтво №854 від 28.02.11.

Запорізькою міською радою у квітні 2015 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" про внесення змін в пункти 5 та 9 договору оренди земельної ділянки від 24.02.05 №040526100104. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував, що розмір орендної плати, передбачений чинними умовами договору оренди, є нижчим за мінімальний розмір орендної плати, який встановлено Податковим кодексом України. Запорізька міська рада зазначала, що договір оренди не приведено у відповідність до вимог законодавства на виконання рішення Запорізької міської ради від 26.06.12 №37 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.07.11 №16 "Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки певного функціонального призначення у місті Запоріжжя", яким встановлено коефіцієнти, для визначання розміру орендної плати за користування земельними ділянками у місті Запоріжжі, наданими для розташування автозаправних станцій: зазначений розмір дорівнює шестикратному розміру земельного податку. При цьому, позивач посилався на приписи статті 21 Закону України "Про оренду землі", статті 20 Закону України "Про оцінку землі", статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 274, 288 Податкового кодексу України, статей 632, 651 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.04.15, ухваленим суддею Поповою І.А., в позові відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що відповідач до закінчення строку дії договору оренди відмовився від користування земельною ділянкою площею 0,0830 га та звернувся до позивача із повідомленням від 14.11.14 про намір отримати в користування земельну ділянку площею 0,0443 га. Суд дійшов висновку, що відповідно до приписів статей 31, 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі, за відсутності згоди орендаря користуватись земельною ділянкою площею 0,0830 га, припинив свою дію 24.02.15 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, внаслідок чого відсутні підстави для внесення змін до договору строк дії якого припинився. Крім того, суд визнав, що факт неповернення земельної ділянки відповідачем за актом приймання - передачі свідчить тільки про невиконання орендарем свого обов'язку, а факт внесення останнім орендної плати за користування землею не є підставою вважати поновленим договір оренди від 24.02.05 на той самий строк і на тих саме умовах.

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кододова О.В. - головуючого, Агапова О.Л., Мартюхіної Н.О., постановою від 08.07.15, перевірене рішення у справі скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову. Суд визнав, що договір оренди земельної ділянки є продовженим в силу приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки відповідачем земельну ділянку не повернуто, останній продовжує користуватися нею та сплачувати орендну плату на умовах спірного правочину, а позивач упродовж місяця письмово не повідомляв відповідача про відмову в поновленні договору оренди. При цьому суд установив, що як законодавством України так і оскаржуваним договором передбачено можливість внесення змін у договір оренди в частині зміни розміру орендної плати. При цьому суд керувався приписами статей 21, 30, 33 Закону України "Про оренду землі", статей 274, 288 Податкового кодексу України, статей 632, 651 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції у справі скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у позові. Скаржник вважає, що в порушення приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", апеляційний суд дійшов передчасного висновку про поновлення дії спірного договору оренди, оскільки відповідач не повідомляв позивача про намір поновити договір, угоди про поновлення договору між сторонами не укладено. При цьому скаржник вказує на пункт 30 спірного договору, в якому, зокрема, зазначено що орендар зобов'язаний поновити договір або повернути земельну ділянку орендодавцю за його вимогою в належному стані, проте позивач з вимогою про повернення спірної ділянки до відповідача не звертався, тому Товариство вважає, що обов'язку повернення земельної ділянки у нього не виникло. Скаржник також зазначає, що сплата ним коштів за користування спірною земельною ділянкою не може свідчити про поновлення договору оренди. В судовому засіданні представник скаржника скористався своїм правом на зміну вимог касаційної скарги та просив суд скасувати постанову апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Від Запорізької міської ради отримано відзив на касаційну скаргу, в якому Рада просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судом апеляційної інстанції установлено, що 24.02.05 між Запорізькою міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс", як орендарем, укладено договір оренди землі, за умовами пункту 1 якого орендодавець, на підставі рішення дев'ятої сесії четвертого скликання Запорізької міської ради від 24.11.04 №15 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - для розташування автомобільної газозаправної станції, яка знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Чубанова 3а. Договір зареєстрований 24.02.05 у Запорізькій регіональній філії "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах за №040526100104. Згідно з пунктами 2, 3, 5 договору оренди площа земельної ділянки складає 0,0830 га, на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна: автомобільна автозаправна станція, грошова оцінка земельної ділянки становить 204 951,90 грн. Пункт 9 договору передбачає, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 2 049,52 грн за календарний рік в цінах 2004 року. Пунктом 10 договору сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. За умовами пункту 8 договір укладено на 10 років. Судом апеляційної інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом даного судового розгляду є вимога Запорізької міської ради внести зміни до пунктів 5 та 9 договору оренди земельної ділянки від 24.02.05, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс". Підставою позову Запорізька міська рада визначила те, що розмір орендної плати, передбачений чинними умовами договору оренди, не приведений у відповідність до приписів Податкового кодексу України. Форма та порядок укладення договору оренди землі визначається положеннями Закону України "Про оренду землі". За юридичною природою договір оренди землі є різновидом договору майнового найму, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України. Положення названого Кодексу застосовуються до відносин оренди землі, якщо земельним законодавством не передбачено спеціальних правил. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду землі" форма договору є письмовою. Договір оренди є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі, оплатним, двостороннім та строковим. Частинами 1 та 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент винесення рішення Запорізькою міською радою від 26.06.12 №37) встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно Податкового кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та частини 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Судом апеляційної інстанції також установлено, що з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до приписів Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про місцеве самоврядування", Податкового кодексу України, 26.06.12 Запорізькою міською радою прийнято рішення №37 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.07.11 №16 "Про затвердження розмірів орендної плати за земельні ділянки певного функціонального призначення у місті Запоріжжя", яким встановлено коефіцієнти, для визначання розміру орендної плати за користування земельними ділянками у місті Запоріжжі, наданими для розташування автозаправних станцій: зазначений розмір дорівнює шестикратному розміру земельного податку. Судом також установлено, що зазначене рішення є чинним. Положеннями пункту 30 договору сторони передбачили, що орендар зобов'язаний самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством. Відповідно до частин 1, 2 статті 632 Цивільного Кодексу України у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України. Положеннями пунктів 288.4 - 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом. Тобто, приписами Податкового кодексу України визначено нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати. Отже, встановлення статтею 288 названого Кодексу граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати. Згідно зі статтею 289 цього ж Кодексу для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. З огляду на викладене, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Проте відповідних змін до пунктів 5 та 9 договору оренди земельної ділянки від 24.02.05 з метою приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства сторонами договору не здійснено. Тому суд вважає правомірними і висновки апеляційного господарського суду про внесення змін до спірного договору оренди для приведення його у відповідність до вимог законодавства в частині розміру орендної плати. Поряд з цим, не може бути підставою для скасування постанови у даній справі довід відповідача про те, що суд апеляційної інстанції в порушення приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" передчасно визнав спірний договір поновленим. Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" об'єднує два випадки пролонгації договору оренди. Так, у частинах першій - п'ятій статті 33 цього Закону передбачено, що за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець упродовж місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Поряд з цим, частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності упродовж одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку; відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди. Судом апеляційної інстанції установлено, що матеріали справи не містять повідомлень відповідача щодо його наміру повернути всю земельну ділянку позивачу та звільнення такої, він заперечує проти розміру земельної ділянки. Крім того судом також установлено, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач упродовж місяця після закінчення строку дії договору заперечував у поновленні договору оренди землі та направляв на адресу відповідача листа - повідомлення орендодавця про таке заперечення. При цьому суд установив, що відповідач фактично згодний із встановленням коефіцієнту для розрахунку розміру орендної плати що складає шестикратний розмір земельного податку, проте між сторонами існує спір щодо розміру площі земельної ділянки, яка підлягає передачі в оренду в рамках діючого договору оренди 2005 року. Порядок відмови від земельної ділянки унормований Земельним кодексом України. З огляду на вищенаведене висновки апеляційної інстанції про задоволення вимог позивача про внесення змін до редакції договору оренди земельної ділянки, який є продовженим в силу статті 33 Закону України "Про оренду землі" визнається судом правомірним. Згідно з приписами Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Наведених порушень у справі не установлено. З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції у даній справі визнається такою, що відповідає матеріалам справи та ухвалена відповідно до вимог законодавства, що регулює дані правовідносини. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.15 у справі №908/1206/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець