ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2014 року Справа № 922/2045/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 у справі № 922/2045/14 Господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" простягнення 207 727, 56 грн. в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідачане з'явився
В С Т А Н О В И В :
В травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелла" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 197 084, 99 грн. основного боргу, 3 586, 94 грн. пені, 6 503,80 грн. інфляційних втрат, 551, 83 грн. 3 % річних та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.07.2014 (суддя Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 (головуючий Мигилєвкін Ю.О., судді: Барабашова С.В., Плужник О.В.) позов задоволено повністю. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
Не погоджуючись із судовими рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Астан" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелла" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелла" (постачальником; позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астан" (покупцем; відповідачем укладено договір поставки № И-9, за умовами якого постачальник зобов'язався, в порядку на умовах визначених договором поставляти та передавати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (а.с.11-14).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється позивачем на підставі зробленої заявки відповідача (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом 5 календарних днів з моменту її отримання.
Відповідно до пунктів 4.2., 4.3 договору, ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково - прибуткових накладних; сума договору складається з вартості партій товарів, поставлених позивачем протягом строку дії договору.
Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу замовлений товар на загальну суму 377 046, 99 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 26 - 78).
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача, склала 197 084, 99 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2014 (а.с.79).
Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, не повністю розрахувався за прийнятий товар, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 5.1, 5.4. договору поставки передбачено, що оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в 14 днів після реалізації поставленого товару третім особам. Покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів після чого він направляється постачальнику.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач в порушення умов договору звіти про реалізований товар кожні 30 днів позивачу не надавав.
В зв'язку з тим, що неможливо було встановити дати реалізації товару та визначити дату оплати позивач 08.04.2014 направив відповідачу претензію про перерахування боргу, а 18.04.2014 направив вимогу про направлення звіту про реалізований товар та зазначив, що у випадку не виконання вимоги весь товар буде вважатися реалізованим (а.с.82-85).
З урахуванням наведеного, судом першої інстанції встановлено, що відповідач повинен був погасити заборгованість до 16.04.2014, чого зроблено ним не було.
На підставі поданих до матеріалів справи доказів, судом першої інстанції встановлено, що відповідач погасив основний борг частково. При цьому, фактична заборгованість відповідача на час вирішення спору місцевим судом склала 197 084, 99 грн.
Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані.
Посилання відповідача на ненастання строку оплати у зв'язку з не реалізацією товару належними засобами доказування не підтверджені. Відповідні докази до матеріалів справи не подані.
З урахуванням наведених обставин, рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.
Сервіси для юристів