ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2016 року Справа № 914/556/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора Львівської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід01.06.2016у справі№914/556/15Господарського судуЛьвівської областіза позовомзаступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Захід"третя особаДержавна фінансова інспекція в Рівненській областіпровизнання недійсним договору на виконання проектних робіт та повернення коштівза участю
- прокурора:Зарудяна Н.О. (посвідчення № 000626 від 02.08.2012),
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, заступник прокурора Рівненської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Відділу освіти Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - позивач) просив визнати недійсним договір на виконання проектних робіт від 02.11.2012 № 04/11, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Престиж-Захід" (далі - відповідач); зобов'язати відповідача повернути на користь позивача стягнуті на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 19.02.2014 у справі № 918/89/14 грошові кошти у сумі 186200,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір не відповідає вимогам статей 22, 23, 48, 70 Бюджетного кодексу України, оскільки договір вчинений за відсутності бюджетних призначень і асигнувань на його укладення, що відповідно до статті 116 цього кодексу є порушенням бюджетного законодавства, тому він підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності договору.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванчук С.В., судді Коссак С.М., Пазичев В.М) позов задоволено, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Давид Л.Л., судді Гриців В.М., Мельник Г.І.) це рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у визнанні недійсним спірного договору, та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Позивач, відповідач та третя особа відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Апеляційним судом встановлено, що 02.11.2012 між відповідачем (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір на виконання проектних робіт № 04/11, відповідно до п. 1.1 якого виконавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується своїми силами і засобами, за завданням замовника і за його рахунок, розробити проектну документацію, передбачену проектувальником, в тому числі провести експертизу, енергоаудит та розрахунок викиду СО2 (далі - документація) на проекти визначені у цьому пункті договору, всього 28, а замовник зобов'язується прийняти виконані виконавцем проектні роботи і оплатити їх.
Відповідно до пункту 1.2 договору замовник передає виконавцю завдання на проектування та інші вихідні дані, необхідні для розробки документації, інформацію щодо об'єкта в строк не пізніше двох календарних днів після підписання даного договору.
Згідно пунктів 1.7, 1.8 договору виконавець зобов'язується передати замовникові результати проектних робіт (документацію) протягом 60-ти календарних днів після підписання даного договору, скласти й зі свого боку підписати акт здавання-приймання виконаних робіт, а замовник зобов'язується не зволікати із прийманням результатів виконаних проектних робіт і також підписати цей акт.
Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що ціна проектних робіт за цим договором включає відшкодування витрат виконавця та плату за виконані ним проектні роботи і становить 186 200,00 грн. в т. ч. 20% ПДВ. Замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 30% від загальної суми договору.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 договору та закінчується після повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункти 6.1, 6.2 договору).
Згідно з актами виконаних робіт №№ 1-28 за грудень 2012 року до договору виконавець передав, а замовник прийняв виконані роботи по розробці документації на об'єкти згідно переліку визначеного у договорі на загальну суму 186 200,00 грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками обох сторін.
Також встановлено, що у справі № 918/89/14 Господарського суду Рівненської області за судовим наказом від 07.03.2014 списано в безспірному порядку з Відділу освіти Зарічненської районної державної адміністрації на користь ТОВ "Престиж-Захід" 186200,00 грн. заборгованості за спірним договором та 3724,00 грн. судового збору.
Управління державної казначейської служби України у Зарічненському районі Рівненської області у листі від 31.12.2014 № 02-29/1740 вказувало, що спірний договір в управлінні для взяття бюджетного зобов'язання в сумі 186200,00 грн. не реєструвався.
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що позивач взявши за умовами спірного договору бюджетне зобов'язання без встановлених бюджетних призначень і асигнувань порушив вимоги чинного законодавства, у зв'язку з чим були зареєстровані відповідні кримінальні провадження.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, своє рішення мотивував тим, що позивач уклавши з відповідачем спірний договір, взяв на себе бюджетне зобов'язання у розмірі 186 200,00 грн. без встановлення бюджетного асигнування в порушення Бюджетного кодексу України, що є підставою для визнання такого договору недійсним. При цьому суд вважав, що оскільки позивач здійснив відповідачу оплату на виконання рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 918/89/14 боргу у розмірі 186200,00 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає ця сума грошових коштів.
Скасовуючи це рішення та повністю відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що спірний договір не є бюджетним зобов'язанням у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України, а те, що спірний договір укладено без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для визнання цього договору недійсним. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що вимоги прокурора про здійснення реституції за спірним договором не можуть бути задоволенні, оскільки це є поворотом виконання судового рішення в іншій справі, що не може бути предметом розгляду у межах даного спору.
З такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна виходячи із наступного.
Положеннями статті 2 Бюджетного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, визначено, що бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 22 цього кодексу встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань.
Частиною першою статті 23 наведеного кодексу передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Сервіси для юристів