Постанова ВГСУ від 05.10.2015 року у справі №910/7569/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2015 року Справа № 910/7569/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргузаступника Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство внутрішніх справ, Головне управління Національної гвардії України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 (головуючий суддя Синиця О.Ф., судді Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11.02.2015 (суддя Яковенко А.В.)у справі№ 910/7569/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", доВійськової частини 3030провідшкодування шкоди в порядку регресу 5.700,00 грн.,за участю представниківпозивачане з'явились;відповідачане з'явились;прокуратуриКоркішко В.М., Северин Р.І.,МВС України ГУ НГ УкраїниСеверин Р.І., Северин Р.І.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.02.2015 у справі № 910/7569/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 5.500,00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, заступник Військового прокурора Київського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 255 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ст. 33, 34 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про неналежне повідомлення відповідачем позивача про настання страхового випадку.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2012 між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" та Військовою частиною 3030 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, підтвердженням чому є Поліс № АЕ/1999615.

Згідно з полісом № АЕ/1999615 забезпеченим транспортним засобом є автомобіль УАЗ д/н НОМЕР_1.

04.07.2013 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля під керуванням ОСОБА_8 та автомобіля Шевроле Авео, д/н НОМЕР_2, який належить ОСОБА_9.

Згідно з постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 18.07.2013 у справі № 760/14552/13-п гр. ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі звітом № 3646 про оцінку автомобіля Шевроле Авео, д/н НОМЕР_2, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, складає 8.245,02 грн.

03.09.2013 позивач та ОСОБА_9 уклали угоду про розмір страхового відшкодування, за якою страховик і потерпілий досягли згоди, що сума страхового відшкодування становить 5.500,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 3277 від 16.09.2013 позивач виплатив цю суму страхового відшкодування.

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення на підставі п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в порядку регресу 5.700,00 грн., з яких 5.500,00 грн. - сума виплаченого страхового відшкодування, 200,00 грн. - витрати за проведення експертизи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч вимогам пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не повідомив належним чином позивача про настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим позивач отримав право вимагати від відповідача суму в розмірі виплаченого страхового відшкодування, що складає 5.700,00 грн. Оскільки позивач за власний рахунок замовив проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартістю 200,00 грн., позивач також просить суд покласти ці витрати на відповідача.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Тобто, істотною умовою належного повідомлення відповідачем позивача про настання ДТП шляхом направлення поштою є здача письмового повідомлення про ДТП до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до п. "ґ" пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент вчинення ДТП) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок письмового повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, а також встановлено обов'язок водія транспортного засобу, причетного до такої пригоди, вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.

Отже, право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, регламентовано положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і пов'язується саме із встановленим фактом неповідомлення страховика у передбачені законом строки.