Постанова ВГСУ від 05.08.2015 року у справі №910/28483/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/28483/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановичана рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 12.02.2015 Київського апеляційного господарського суду 20.05.2015у справі Господарського суду№ 910/28483/14 міста Києваза позовомДержавного підприємства - Готельного комплексу "Національний" Управління справами Верховної Ради УкраїнидоПублічного акціонерного товариства "Златобанк"прозобов'язання вчинити дії та стягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Бондар О.Т.; - відповідача Борисенко М.О.;

ВСТАНОВИВ:

19.12.2014 Державне підприємство - Готельний комплекс "Національний" Управління справами Верховної Ради України звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" про зобов'язання виконати платіжні доручення на переказ грошових коштів шляхом перерахування коштів отримувачам та стягнення 51 622,12 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі № 910/28483/14 (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (колегія суддів у складі: Чорна Л.В. - головуючий суддя, судді Калатай Н.Ф., Смірнова Л.Г.), припинено провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення від 06.01.2015 про перерахування 1 200 000,00 грн. та стягнення з відповідача пені в сумі 4 800,00 грн.; зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Златобанк" переказати кошти за платіжними дорученнями Державного підприємства - Готельного комплексу Управління справами Верховної Ради України № 1498 від 17.11.2014, № 1530 від 17.12.2014, № 1515 від 21.11.2014, № 1516 від 21.11.2014, № 1518 від 28.11.2014, № 1523 від 10.12.2014, № 1524 від 10.12.2014, № 1530 від 17.12.2014, № 1 та № 2 від 06.01.2015; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на користь Державного підприємства - Готельного комплексу "Національний" Управління справами Верховної Ради України пеню у розмірі 46 822, 12грн.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановича звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі № 910/28483/14, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором банківського рахунку № 7387-ЮР/5 від 14.01.2014.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські послуги як відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно із ст. 341 ГК України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Отже, за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України є непорушним.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до п. 22.7 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Так, матеріалами справи доведено, що позивачем до відповідача були направлені платіжні доручення № 1498 від 17.11.2014, № 1515 від 21.11.2014, № 1516 від 21.11.2014, № 1518 від 28.11.2014, № 1523 від 10.12.2014, № 1524 від 10.12.2014, № 1530 від 17.12.2014, № 1 та № 2 від 06.01.2015 про перерахування коштів контрагентам позивача з поточного рахунку. Проте ці кошти на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача, не надійшли, оскільки відповідач не виконав вказані розрахункові документи.

При цьому, всупереч вимог п. 22.7 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк не повідомив позивача про причини невиконання платіжних доручень.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача переказати кошти за платіжними дорученнями.