Постанова ВГСУ від 05.08.2015 року у справі №910/28213/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/28213/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інтербанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцева Артема Юрійовичана рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 17.02.2015 Київського апеляційного господарського суду 27.05.2015у справі Господарського суду№ 910/28213/14 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інтербанк"доСтрахового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія"провстановлення нікчемності правочину, застосування наслідків його недійсності та стягнення коштіву судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Кудрик О.О.;- відповідача повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

16.12.2014 Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Інтербанк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" про встановлення нікчемності правочину, застосування наслідків його недійсності та стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2015 у справі № 910/28213/14 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 (колегія суддів у складі: Лобань О.І. - головуючий суддя, судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Інтербанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Караченцева Артема Юрійовича звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі № 910/28213/14, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача встановити нікчемність договору страхування кредиту № 59 08 0000-3689 від 28.10.2013, застосувати наслідки його недійсності та стягнути 846 538, 63 грн. - кошти, які були сплачені банком за договором страхування кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 28.10.2013 між Страховим товариством з додатковою відповідальністю "Гарантія" (страховик) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Інтербанк" (страхувальник) укладено договір страхування кредиту № 59 08 0000-3689, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечить чинному законодавству України, пов'язані зі збитками, які завдані страхувальнику внаслідок повного або часткового неповернення позичальником страхувальнику кредиту та процентів за користування кредитом на умовах, встановлених діючим кредитним договором № 3784/1 від 03.01.2013 року.

Розмір страхової суми складає 27 176 200 грн., франшиза (у відсотках від страхової суми) становить 1,0% (п. 5 договору № 59 08 0000-3689).

Згідно із п. 6.1 вказаного вище правочину страховим випадком за договором є фактично підтвердження страхувальником в термін, обумовлений договором страхування, факт настання збитків через невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед страхувальником по поверненню кредиту, процентів по ньому в строки та на умовах, передбачених кредитним договором.

У п. 7.2 договору № 59 08 0000-3689 сторони погодили, що страховий платіж (внесок) за період страхування становить 846 538,63 грн.

Пунктом 8 договору страхування кредиту № 59 08 0000-3689 передбачено, що строк дії договору (період страхування) встановлюється згідно з п.8.2 цього договору, але не більше строку дії кредитного договору. Договір набуває чинності з 00 год. 00 хв. 28 жовтня 2013 року та діє до 23 год. 59 хв. 02 січня 2014 року.

03.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Інтербанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Декс Трейд Сервіс" (позичальник) укладено кредитний договір № 3784/1, відповідно до п.1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит у сумі 3 400 000 дол. США для поповнення оборотних коштів.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору № 3784/1 кредитор надає позичальнику кредит строком користування з 03.01.2013 по 02.01.2014 з процентною ставкою 10 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що виконання вказаного банком правочину спричинило погіршення фінансового стану останнього, та мало на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів на загальну суму 846 538,63 грн., а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "По систему гарантування вкладів фізичних осіб" договір є нікчемним. Підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним позивач вважає, що за умовами договору страхування кредиту № 59 08 0000-3689 від 28.10.2013 банк позбавлений можливості отримати страхове відшкодування оскільки такий договір припиняється у день, який є датою погашення кредиту - 02.01.2014.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про страхування" визначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування" встановлено види добровільного страхування.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним.

За приписами встановленими в ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснено у п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Згідно із ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на час укладення договору страхування) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду гарантування вкладів зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення договорів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті, якою передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема: договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; зазначені договори є нікчемними в силу прямого припису закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. п. 2.3.1 кредитного договору № 3784/1 від 03.01.2013 остаточний термін повернення кредиту - не пізніше 02.01.2014, що відповідає строку дії договору страхування - до 23 год. 59 хв. 02 січня 2014 року.

Страховий випадок, відповідно до договору страхування кредиту № 59 08 0000-3689, є збитки, які завдані страхувальнику внаслідок повного або часткового неповернення позичальником страхувальнику кредиту та процентів за користування кредитом на умовах, встановлених діючим кредитним договором № 3784/1 від 03.01.2013.