Постанова ВГСУ від 05.07.2016 року у справі №925/769/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 925/769/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.04.2016за заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" у справі№ 925/769/14 Господарського судуЧеркаської області за позовомПриватного підприємства "Автомагістраль"доПублічного акціонерного товариства "Уманьавтодор"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Служба автомобільних доріг у Київській областіпростягнення в сумі 5207300,39 грнза участю представників: позивачаКорзаченко В.М.-предст. дов. від 12.01.2016відповідачане з'явився третьої особине з'явивсяВДВСне з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.07.2014 задоволено позов Приватного підприємства "Автомагістраль", присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" 4553853,60 грн боргу за договором підряду, 169178,77 грн - 3% річних, 150277,17 грн інфляційних, 333990,85 грн пені та 73080 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 рішення Господарського суду Черкаської області від 21.07.2014 у справі №925/769/14 частково скасовано і прийнято нове рішення; стягнуто з відповідача 4508315,06 грн основної заборгованості, 330650,95 грн пені, 148774,40 грн інфляційних втрат, 167486,99 грн 3% річних, 72349,20 грн судового збору; в решті позову відмовлено.

На примусове виконання вказаної вище постанови Господарським судом Черкаської області видано наказ № 925/769/14 від 18.11.2014.

01.03.2016 Публічне акціонерне товариство "Уманьавтодор" звернулось до господарського суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з відповідача 2735646,78 грн заборгованості. Заяву подано на підставі статті 117 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтовано зарахуванням зустрічних однорідних вимог сторін відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України за заявою позивача від 01.07.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1534351,07 грн та зарахування відповідачем зустрічних однорідних вимог до позивача на суму 901761,31 грн, а також у зв'язку зі сплатою відповідачем частини боргу в розмірі 299534,40 грн.

Позивач проти заяви заперечив, вказавши, що зустрічні однорідні вимоги відповідача на суму 901761,31 грн припинено шляхом їх зарахування за заявою позивача від 12.01.2015 № 5 в рахунок припинення заборгованості відповідача за судовим рішенням від 10.09.2015 у справі № 925/1085/15, таким чином має місце подвійне зарахування зустрічних вимог; відповідач не підтвердив належним чином викладені у заяві доводи щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22.03.2016 (суддя Боровик С.С.) заяву відповідача задоволено частково; визнано наказ Господарського суду Черкаської області від 18.11.2014 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1833885,47 грн заборгованості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 (судді Кропивна Л.В., Чорна Л.В., Смірнова Л.Г.) ухвалу господарського суду залишено без змін, як законну та обґрунтовану.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу в якій просить скасувати частково ухвалу господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким визнати наказ таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення відповідача на користь позивача 2735646,78 грн основної заборгованості.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, суди не врахували, що стаття 601 Цивільного кодексу України не передбачає право кредитора самостійно обирати зобов'язання боржника, яке підлягає зарахуванню та припиненню; позивач провів зарахування вимоги, яка виникла пізніше за рішенням від 10.09.2015, тоді як зобов'язання у даній справі виникли раніше за постановою від 05.11.2014 і підлягають погашенню у першу чергу; суди не врахували вимоги статті 8 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за аналогією слід застосовувати подібну за змістом статтю 534 Цивільного кодексу України, якою встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, відтак, зарахуванню підлягають в першу чергу суми основного боргу; визнавши здійсненим зарахування однорідних вимог за вимогами у справі № 925/1085/15 Господарського суду Вінницької області, суди не врахували, що наказ у цій справі не визнано таким, що не підлягає виконанню і відбувається виконавче провадження у цій справі щодо всієї суми заборгованості.

Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу її доводи заперечив, просив суд прийняті у справі ухвалу та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення; інші сторони не скористалися процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав відповідачу заяву від 01.07.2015 № 511 про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1534351,07 грн., в якій повідомив про зарахування заборгованості відповідача у цій справі відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 на суму 1534351,07 грн в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем на суму 1534351,07 грн за рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2014 у справі №911/920/14 на суму 187945,54 грн., рішенням Господарського суду Київської області від 17.04.2014 у справі № 911/569/14 на суму 1284713,39 грн, рішенням Господарського суду Київської області від 07.05.2014 у справі № 911/676/14 на суму 61692,14 грн.

03.04.2015 відповідач сплатив позивачу частину заборгованості у справі №925/769/14 у розмірі 299534,40 грн.

Суди також встановили, що позивач надіслав відповідачу заяву від 12.01.2016 №5 про зарахування зустрічних вимог на загальну суму 901761,31 грн. заборгованості відповідача за рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.09.2015 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі № 925/1085/15, в рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем за рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2015 у справі №911/3563/15 про стягнення 110686,79 грн, рішенням Господарського суду Київської області від 12.10.2015 у справі № 911/3566/15 про стягнення 37358,93 грн, рішенням Господарського суду Київської області від 19.10.2015 у справі № 911/3564/15 про стягнення 753715,59 грн.

13.01.2016 позивач надіслав до Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ заяву про врахування заяви про зарахування зустрічних вимог на 901761,31 грн., при виконанні наказу, виданого на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 10.09.2015 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі № 925/1085/15.

Суди встановили, що відповідач в свою чергу не надав доказів направлення позивачу та отримання позивачем заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Задовольняючи частково заяву відповідача та визнаючи наказ таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 1833885,47 грн заборгованості, місцевий господарський суд визнав припиненим зобов'язання відповідача на суму 299534,40 грн, сплачених позивачу, а також на зобов'язання відповідача на суму 1534351,07 грн, як зараховане в погашення зустрічної заборгованості позивача згідно з його заявою від 01.07.2015 № 511.

Разом з тим, суд вказав, що вимоги відповідача до позивача на загальну суму 901761,31 грн за рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2015 у справі № 911/3563/15 про стягнення 110686,79 грн, рішенням Господарського суду Київської області від 12.10.2015 у справі № 911/3566/15 про стягнення 37358,93 грн, рішенням Господарського суду Київської області від 19.10.2015 у справі №911/3564/15 про стягнення 753715,59 грн вже є припиненими з огляду на здійснену позивачем заяву від 12.01.2016 № 5 про зарахування зустрічних вимог, а, відтак, не можуть повторно припиняти зобов'язання відповідача щодо сплати боргу, стягнутого за судовими рішеннями у даній справі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України справу, погодився із висновками місцевого суду та залишив прийняту у справі ухвалу без змін, не вбачаючи підстав для її зміни або скасування.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження". Частиною першою статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно зі статтею 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника визнати наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Господарський суд ухвалою у разі якщо наказ було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Разом з тим, для чинності та юридичної значимості правочину щодо зарахування зустрічних вимог про його вчинення слід повідомити сторону зобов'язання, яке припиняється. Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог слід вважати зробленою і такою, що потягла відповідні юридичні наслідки, в момент здійснення такої заяви на адресу іншої сторони.