Постанова ВГСУ від 05.05.2026 року у справі №201/7526/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року

м. Київ

справа № 201/7526/25

провадження № 51-342км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 42025042020000030 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Дніпра,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини

За вироком Соборного районного суду міста Дніправід 09 липня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 і 2 ст. 125 КК та призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 125 КК - у виді громадських робіт на строк 160 годин;

- за ч. 2 ст. 125 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Районний суд установив, що ОСОБА_8 20 квітня 2025 року о 19:30 перебуваючи на відкритій ділянці місцевості біля буд. 108 на вул. Набережна Перемога в м. Дніпро вступив у словесний конфлікт із неповнолітньою ОСОБА_9 , під час якого на ґрунті неприязних відносин умисно завдав їй правою ногою удару в черевну область, після чого правою ногою знову завдав удару в черевну область, потрапивши у кисть лівої руки, якою вона прикривалася, ліве стегно та лівий колінний суглоб, чим заподіяв останній легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

У цей же час до ОСОБА_8 підійшла ОСОБА_10 та намагаючись припинити його протиправні дії зробила йому зауваження, однак він вступив у словесний конфлікт з останньою, під час якого на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав їй удару ногою в черевну область, чим заподіяв потерпілій легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 грудня 2025 року скасував його в частині призначеного покарання та постановив вважати ОСОБА_8 засудженим до покарання за ч. 1 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 160 годин, за ч. 2 ст. 125 КК у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_8 покарання у виді 2 років обмеження волі та застосував до нього положення ст. 75 КК і звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі керівник Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у цьому суді.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням залишив поза увагою, що останній застосував фізичне насильство до двох жінок, у тому числі і до неповнолітньої особи, яким умисно заподіяв легких тілесних ушкоджень.

Звертає увагу на те, що засуджений не висловив щирого жалю з приводу скоєного, не дав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, не відшкодував добровільно потерпілим заподіяної шкоди та не вибачився перед ними, що свідчить про відсутність у нього ознак щирого каяття.