Постанова ВГСУ від 04.11.2015 року у справі №922/2940/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 922/2940/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради на рішення та постанову господарського суду Харківської області від 10.06.2015 Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2015у справі№ 922/2940/15за позовомкомунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради доприватного акціонерного товариства "Харківський Водоканалпроект"провизнання недійсним договору за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року КП "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПрАТ "Харківський Водоканалпроект" про визнання недійсним договору на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) від 17.11.2011 р. №4127.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.06.2015 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2015р. у справі №922/2940/15 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 10.06.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.11.2011 р. між КП "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (замовником) та ВАТ "Харківський Водоканалпроект", правонаступником якого є ПрАТ "Харківський Водоканалпроект" (виконавцем) укладено договір на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) № 4127, відповідно до умов якого, виконавець зобов'язаний за дорученням замовника виконати роботи з виготовлення науково-технічної документації, а саме: Схеми оптимізації роботи централізованих систем водопостачання м. Дніпропетровська (правий берег).

Згідно п. 1.2 розділу 1 договору на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) від 17.11.2011 р. № 4127, підставою для виконання робіт є лист замовника № 14432/45-15 від 27.10.2010 р.

В п. 4.3, 4.4 договору від 17.11.2011 р. № 4127 сторони встановили, що строком закінчення робіт є дата підписання акту здачі-приймання виконаних робіт. У випадку виявлення недоліків після передачі науково-технічної документації замовнику виконавець зобов'язаний виправити їх за свій рахунок та повторно передати замовнику результат робіт протягом 10-ти календарних днів.

Додатковою угодою № 1 від 31.05.2012 р. до договору від 17.11.2011 р. № 4127 сторони змінили назву виконавця на ПрАТ "Харківський Водоканалпроект".

На виконання Договору від 17.11.2011 р. № 4127 відповідачем були виконані проектно-вишукувальні роботи - Схема оптимізації роботи централізованих систем водоспоживання м. Дніпропетровська (правий берег) на загальну суму 289835,60 грн., що підтверджується актом здачі-приймання проектно-вишукувальних робіт, послуг (науково-технічної продукції) від 07.02.2013 р., який підписаний від замовника (позивача у справі) виконуючим обов'язків директора - Орел Костянтином Євгеновичем та скріплений печаткою КП "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради.

Звертаючись до суду позивач посилався на те, що при укладанні зазначеного договору сторонами не було узгоджено всі істотні умови договору, такі як ціна, розрахунок вартості робіт та строк дії договору, що є підставою для визнання цього договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Так, судами встановлено, що відповідач 29.12.2014 р. направив на адресу позивача претензію № 02/163 від 24.12.2014 р., в якій повідомляє про те, що він змушений звернутись до господарського суду для захисту своїх інтересів, у зв'язку з неналежним виконанням замовником (позивачем у справі) своїх зобов'язань перед виконавцем (відповідачем) на суму 1018184,22 грн., в тому числі 289835,60 грн. за договором від 17.11.2011 р. № 4127.

Проте, позивач заборгованість за виконані відповідачем роботи не оплатив, а натомість звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною вимогою про визнання недійсним договору від 17.11.2011 р. № 4127.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що вартість робіт та порядок розрахунків по договору на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) від 17.11.2011 р. № 4127 сторони визначили в розділі 2 цього договору. Строк дії договору на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) від 17.11.2011 р. № 4127 визначено в розділі 8 зазначеного договору.

Так, відповідно до п. 2.1 договору від 17.11.2011 р. № 4127, за виконану науково-технічну продукцію замовник зобов'язаний перерахувати виконавцю у відповідності до протоколу про договірну ціну 299835,60 грн., в тому числі ПДВ 20% - 49972,60 грн.

Відповідно до умов п. 2.2 зазначеного договору, до початку робіт замовник зобов'язаний перерахувати виконавцю аванс в розмірі 15% вартості робіт по договору в сумі 44975,34 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 7495,89 грн.

В пункті п. 2.3 договору від 17.11.2011 р. № 4127 сторони встановили обов'язок замовника (позивача у справі) щодо здійснення оплати виконаних робіт протягом 10 календарних днів після оформлення акту здачі-приймання виконаних робіт.