Постанова ВГСУ від 04.11.2015 року у справі №910/3092/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 910/3092/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 06.07.2015 Київського апеляційного господарського суду 26.08.2015у справі Господарського суду№ 910/3092/15-г міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"доПублічного акціонерного товариства "Златобанк"прозобов'язання укласти договір відступлення права вимогиу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Конюшко Д.Б.;- відповідача Білічак Х.В.;

ВСТАНОВИВ:

11.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" про зобов'язання укласти договір відступлення права вимоги; визнання того, що таке рішення є підставою для внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо заміни іпотекодержателя з банку на товариство.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 у справі № 910/3092/15-г (колегія суддів у складі: Марченко О.В. - головуючий суддя, судді Паламар П.І., Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 (колегія суддів у складі: Шевченко Е.О. - головуючий суддя, судді Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 у справі № 910/3092/15-г, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Златобанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 у справі № 910/3092/15-г залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 26.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" було укладено договір банківського вкладу № 82/1/1, за умовами якого вкладник згідно з чинним законодавством України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) рахунок суму грошових коштів у гривні в розмірі 59 371 916, 00 грн.

26.12.2014 з метою забезпечення виконання відповідачем умов договору банківського вкладу між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології" було укладено договір застави майнових прав № 82/1/1-S.

У договорі застави № 82/1/1-S (зі змінами) в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського вкладу банк передав в заставу вкладнику майнові права за такими кредитними договорами: - кредитний договір № 255/1/13-KL від 23.09.2013; зобов'язання, що випливають з кредитного договору від 23.09.2013 забезпечуються: договором іпотеки від 23.09.2013; договором іпотеки від 11.10.2013; договором поруки № 255/1/13-KL/P-1 від 23.09.2013; - кредитний договір № 196/12-KL від 28.08.2012; зобов'язання, що випливають з кредитного договору від 28.08.2012 забезпечуються: договором іпотеки від 28.08.2012; - договором застави корпоративних прав (прав на частку в статутному капіталі ТОВ "Діскавері- Завод Бурового Обладнання") від 30.08.2012.

26.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги № 26/01-15/1, згідно з яким первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за договором банківського вкладу № 82/1/1 від 26.12.2014, укладеним між первісним кредитором та Публічним акціонерним товариством "Златобанк".

31.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальні інформаційні технології", як первісним заставодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", як новим заставодержателем, укладено договір відступлення права вимоги за договором застави майнових прав № 81/1/1-S від 26.12.2014.

Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом позову у даній справі є вимога про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір відступлення права вимоги (який підлягає нотаріальному посвідченню), за умовами якого відповідач відступить на користь Товариства право вимоги за кредитним договором від 23.09.2013, та право вимоги за договорами, які забезпечують виконання зобов'язань за даним кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною сьомою статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 187 ГК України судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Судами першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначено, що договір про відступлення права вимоги, який просить зобов'язати укласти позивач, не заснований на державному замовленні, та відсутня пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення даного договору. Відтак, спір щодо укладення договору про відступлення права вимоги може бути переданий на розгляд суду тільки у випадку досягнення сторонами згоди щодо передання переддоговірного спору на вирішення суду. Тобто має бути дотриманий принцип вільного волевиявлення сторін на укладення договору.

В свою чергу, статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.